Великі амбіції та плани на майбутнє майбутнього офіцера, що вже має бойовий досвід
10 Березень 2017

Сержант Ігор Шафігулін – головний помічник курсового офіцера, командир навчальної групи, військовослужбовець гуманітарного факультету Національної академії Національної гвардії України ділиться своїм військовим досвідом та бажанням стати справжнім офіцером гвардії. Він розповідає про те, як у свої 22 роки став учасником бойових дій та прикладом для багатьох хлопців і дівчат, бажаючих поєднати своє життя з Національною гвардією України. 

- Ігорю, розкажи, будь ласка, з чого розпочався твій військовий шлях?

- Усе почалося з того, що в 2012 році мене призвали на строкову службу у  Севастополі. Відслуживши майже рік, я вирішив підписати контракт. Моє рішення було обґрунтованим. Мені сподобалося все: служба, військова справа, місто… Тож вирішив там залишитися. Сам я родом з Миколаєва і хоча моя мама хвилювалася, що я буду далеко від дому, все одно вона підтримала мене в моєму рішенні. З цього моменту моя служба трохи змінилася, а коло моїх обов’язків розширилося.

- Як сталося, що ти повернувся до свого рідного міста?

- У 2014 році, коли розпочалась анексія Криму, я одразу вирішив для себе, що я давав військову присягу народу України, і я не міг і не хотів ставати зрадником. Тож, коли відбувався вивід військ на материкову частину України, я виїхав до військової частини в місті Миколаєві. Крім того, я думав і про своїх батьків. Підписавши контракт з іншою державою, я би напевно вже ніколи їх не побачив. Мій батько тоді теж знаходився на військовій службі – він був в іншій області, а вдома залишилися мати з молодшою сестрою. Їм теж потрібна була моя підтримка та захист.

- Як ти опинився в зоні проведення антитерористичної операції і що саме ти там мав робити?

- У військовій частині Миколаєва у нас вже розпочалася підготовка до виїзду в зону проведення антитерористичної операції. Наприкінці липня ми вже виїхали в Донецьку область та почали нести службу на блокпості. В один день надійшла інформація, що неподалік відбувався сильний наступ противника і нам потрібно було змінити місце дислокації підрозділу. Ми відійшли до н.п.Лисиче. Наш підрозділ забезпечував контрольно-перепускний режим на блок-посту. Ми перевіряли людей та транспорт, щоб на окуповані території не потрапляли заборонені речі і звідти теж. Декілька разів там ми потрапили під обстріл.

- Що було найважчим під час несення служби?

- Одного разу на нас здійснили напад. У результаті якого я і ще декілька військовослужбовців отримали контузію, а один, навіть, доволі серйозне поранення. Ми оборонялися спиною до спини, проте ми потрапили в полон. Почалися допити. У той же час було чутно стрільбу з боку прикордонної застави, що ставала все ближче і ближче до нас. Усі думали, що це були постріли противника та скоро ми побачили український прапор. Ми зрозуміли, що підійшла підмога і нас визволили. Після визволення, ми отримали команду на передислокацію. Дорогою до нового пункту призначення ми натрапили на ворожі позиції, які були щойно створені.  Відбувся бій і мене було поранено в руку. Противник оточив нас і я вдруге опинився в полоні. На четверту добу полону до нас приїхав представник України та пообіцяв визволити якомога скоріше. Ми сподівалися, що це станеться швидко, проте не думали, що настільки. Через день після його візиту нас вивезли до території України у рамках обміну військовополоненими.

- Чому далі вирішив стати офіцером?

- Під час подальшого проходження служби в військовій частині Миколаєва зрозумів, що хочу служити у Нацгвардії та зростати по кар’єрним сходам. Я вирішив, що хочу стати офіцером. А далі всі шляхи вели до Національної академії Національної гвардії у Харкові. Я хотів вивчитися на командира, щоб мати змогу передати свій досвід іншим.

- Скажи, чому обрав саме гуманітарний факультет?

- Мені хочеться після випуску спробувати свої сили в співпраці з НАТО та взяти участь у миротворчих операціях. Для цього, звісно ж, потрібне володіння іноземними мовами. Мені цікаво отримати міжнародний досвід. Мрію, що згодом зможу передавати увесь набутий мною досвід своїм підлеглим та товаришам по службі.

- Чи допомагає тобі зараз набутий досвід під час бойових дій?

- Допомагає, ще й як. Мені легше вивчати загальновійськові предмети, бо вже маю певний досвід практичних дій. Крім того, я командир групи і маю підлеглих, за яких відповідаю. Мені приємно, що нерідко вони звертаються до мене за порадою в різних випадках. Крім того, підтримую зв’язок і з випускниками Академії, які вже стали офіцерами, маємо багато спільних тем для обговорення, через те, що вже маю досвід служби.

- Ти отримував  нагороди. Хто тобі їх вручав і де?

- В Миколаєві мене було представлено до нагороди - «За військову службу Україні». Наказ про моє нагородження був підписаний президентом України Петром Порошенко, а вручав мені її міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у Міністерстві внутрішніх справ у місті Києві. Вдруге мене було нагороджено нагрудним знаком - «Знак пошани» вже в Академії Національної гвардії, який мені вручив міністр оборони генерал армії України Степан Полторак.

- Яким ти бачиш своє майбутнє?

- Хочу через п’ять років стати перспективним офіцером. Мені подобається робота з особовим складом. Розумію, що це дуже відповідальна робота, яка потребує багато зусиль, та сподіваюсь, що саме тут набутий досвід і освіта стануть мені в нагоді. А далі все в моїх руках.

Прес-служба НАНГУ



переглядів - 428.