Історія успіху молодої чемпіонки світу, яка навчається в Національній академії Національної гвардії України
31 Березень 2017

Тендітна дівчина Марія Шиленко - курсант командно-штабного факультету - встигає робити успіхи як у військовому навчанні, так і в спорті. У Національній академії Нацгвардії готується стати офіцером дівчина, яка зайняла місце серед кращих спортсменів військового закладу і здобула звання чемпіонки світу з військово-спортивного багатоборства.

-         Марія, розкажи, як розпочалося твоє знайомство зі спортом?

-         Напевно, все почалося, коли мені було три рочки. (посміхається). Мамі було зі мною трохи важко, адже я була дуже активною дитиною. Так, на родинній раді було вирішено, що вже час віддати мене до секції зі спортивної акробатики. Взагалі-то, вся моя родина є спортивною. (прим. – батько та сестра Марії є майстрами спорту з дзюдо та самбо, а сестра, до того ж, і майстер спорту зі спортивної гімнастики).

-         Хто саме привив тобі любов до спорту?

-         З впевненістю можу сказати, що цією людиною є батько. Він завжди був для мене і тренером, і наставником, і помічником, який може підказати щось та підтримати в важку хвилину.

-         Яким тобі запам’ятався перший виступ з гімнастики?

-         Було цікаво виконувати перекиди, стійки та сідати на шпагат. На мою думку, для трьохрічної дівчинки навіть такі легкі вправи є справжнім випробуванням. Я завжди була мініатюрною, таким чином мені потрібно було виступати верхньою в парі. (прим. – Спортивна гімнастика передбачає виконання акробатичних вправ). Приємно було, що батьки пишалися мною, а я вже тоді відчула, що маю йти по життю спортивним шляхом.

-         Як сталося, що ти надала перевагу заняттям з самбо?

-         Я дійшла до рівня кандидата в майстри спорту зі спортивної гімнастики. У дев’ятому класі я зрозуміла, що мені потрібно зробити вибір стосовно мого майбутнього. Так я вирішила приділити більше уваги навчанню в школі, проте не забувала і про підтримання фізичної форми, відвідуючи спортивну залу. Спортивний досвід дав про себе знати і я відчула, що хочу знову змагатися, виборюючи перемогу. Мені спало на думку, що можна спробувати родинний вид спорту – самбо. Він мене настільки затягнув, що я зрозуміла – це моє! Тренування кардинально відрізнялися від того, що я робила раніше, і це захоплювало ще більше.

-         Батьки підтримали твоє нове захоплення?

-         Так, звісно. Згадую свої перші змагання з самбо: тато був завжди зі мною, підтримував та тренував, підказував як і що краще зробити. Підтримка мами також відчувалася, проте вона боялася бути присутньою під час бою. Тоді я здобула перше місце на першості школи «Перецвіт». Я знову відчула смак перемоги і мені захотілося повернутися до великого спорту. Деякий час я пробувала свої сили в роботі тренером. Проте мені потрібно було вирішити, що я маю робити по закінченню школи.

-         Чому ти вирішила вступити саме до лав Національної академії Національної гвардії України?

-         Мені хотілося самостійності та я розуміла, що потребую професії, схожої за характером на спорт. На мою думку, саме військова служба в Національній гвардії України виховує характер та міць, як внутрішню, так і зовнішню. У Національній академії Нацгвардії є перспективи для формування майбутньої кар’єри офіцера та спортсмена. Щодо вступу я радилася не тільки з батьками, а й зі своїм тренером - усі вони схвалили мій вибір.

-         З якої причини ти обрала навчання саме на командно-штабному факультеті?

-         Враховуючи свій життєвий досвід, я розуміла, що мені більше підійде перший факультет – командно-штабний. По отриманню лейтенантських погон мені хочеться бути командиром, більше працювати з особовим складом, ніж з паперами.

-         Поступивши до лав Академії, ти збиралася продовжувати професійну спортивну кар’єру?

-         Вийшла трохи кумедна ситуація. Попередньо я казала батьку, що тут буду займатися спортом лише для себе. Спершу я була більшою мірою націлена на навчання. Так і сталося ­- усі предмети я і досі здаю на відмінно. Зрештою ж, мій тренер, старший викладач кафедри фізичної підготовки та спорту підполковник Олександр Хацаюк, повірив у мене і наполіг спробувати свої сили у військово-спортивному багатоборстві. Жодного разу я не пошкодувала про це. Трохи згодом, почавши робити свої перші успіхи в цьому виді спорту, мене було зараховано до складу збірної команди Академії. Так я стала першою і на цей час єдиною дівчиною у збірній.

-         Як це – бути першою дівчиною серед хлопців-спортсменів збірної команди Академії Нацгвардії?

-         Було трохи незвично як їм, так і мені. Зрештою ми здружилися і стали однією спортивною родиною. Можу сказати, що це є також заслугою мого тренера підполковника Олександра Хацаюка. До цього часу він не працював з дівчатами та в мені, мабуть, побачив потенціал, і вирішив ризикнути. Згадую один випадок, який трапився на змаганнях. Він сказав мені: «Дуже приємно, що я не помилився у своєму виборі. Ми починали з маленьких змагань, а тепер дійшли до рівня чемпіонату світу». Я тоді відповіла, що це його заслуга – без його підтримки та віри в мене, нічого не вдалося б. Мене також підтримують хлопці нашої збірної – ми всі є дружньою командою.

-         Розкажи про свої спортивні досягнення під час навчання в військовому закладі? Чи був для тебе перший рік «плідним»?

-         Можна сказати і так (посміхається). Він став плідним на перемоги. Я виступала на чемпіонаті України з військово-спортивного багатоборства, що проходив серед представників усіх силових структур, та на Всеукраїнській першості. Так я двічі здобула «срібло». Потім я зайняла перше місце на чемпіонаті Національної гвардії України. До речі, за одне зі здобутих місць я ще й отримала грошову премію від командувача Національної гвардії. Наприкінці ж року я стала чемпіонкою світу з військово-спортивного багатоборства. Мене також внесли до десятки найкращих спортсменів товариства «Динамо» України з не олімпійських видів спорту.

-         Як тобі вдається поєднувати навчання та спорт?

-         Намагаюся підтримувати баланс, адже я завжди активна як у спорті, так і в навчанні. Звісно ж, доводиться працювати більше, але це мій вибір. Згадую випадок, який трапився під час спортивних зборів. Мені треба було зробити багато розрахунків з прикладної механіки. Так я приходила до викладачів вже після тренувань, брала потрібний матеріал та вчила все самостійно.

-         Розкажи, як ти стала чемпіонкою світу з військово-спортивного багатоборства?

-         Коли на моє ім’я прийшло запрошення виступити на чемпіонаті світу від збірної Національної академії, мене це дуже схвилювало. Вірите чи ні, проте я до останнього не могла усвідомити, що буду приймати участь в змаганнях такого рівня. Я багато радилася з батьками та моїм тренером з приводу цього питання. Проте тренер запевнив мене, що за наявності хоча б найменшого сумніву з його боку, він не дав би згоди. Я боялася не програшу, а скоріш розчарування з боку тих, хто мене підтримував. Протягом півтора місяця затятих зборів ми мали тренуватися двічі на день, шліфуючи свою майстерність та вміння. Чемпіонат, в якому спортсмени більше ніж з 16 країн приймали участь, тривав майже добу. Запекла боротьба панувала всюди, але знаходилося і місце для дружнього міжнародного спілкування. Я мала змогу практикувати свою англійську мову та збільшувати свою знання в спорті.

-         На твою думку наскільки важливими є навики рукопашного бою?

-         На мою думку, для гвардійців вони є базовими й необхідними. Іноді так трапляється, що військовослужбовець Нацгвардії має вміти захистити себе та оточуючих без використання зброї. Саме тут йому і стануть в нагоді ці знання. Проте існує і безліч прийомів рукопашного бою, які передбачають залучення макетів зброї.

-         Розкажи про момент, що запам’ятався найбільше, під час твого військового життя?

-         Пам’ятаю такий випадок. Він трапився під час мого стажування в військах. Мені сподобався цей період найбільше, так як саме тоді ми «відчули» майбутню службу й опанували її на практиці. Знаходячись у роті спеціального призначення, я дізнавалася як проходять збори, як відправляють військовослужбовців виконувати свій обов’язок у зону проведення антитерористичної операції, як необхідно правильно спілкуватися з особовим складом. Усі ці моменти неабияк зацікавили мене. До того ж, я була першою дівчиною, яка стажувалася в військових частинах Харківщини на посаді командира відділення. (посміхається).

-         Якою ти бачиш себе в майбутньому?

-         Хочеться бути професіоналом своєї справи, впевненим офіцером, який не боїться труднощів. Впевнена, що завдяки своєму досвіду я зможу точніше доводити до своїх підлеглих необхідну інформацію та матиму змогу більш кваліфіковано демонструвати на практиці набуті мною навички та вміння.

 Прес-служба НАНГУ



переглядів - 540.