Лілія Зінченко вже керує відділенням, проте мріє стати справжнім офіцером – командиром підрозділу
19 Травень 2017

Лілія Зінченко - курсант командно-штабного факультету Національної академії, командир відділення та затятий лідер ділиться власними враженнями від військової служби та планами на майбутню професію. Сама Лілія родом з міста Олександрія, проте її бажання стати справжнім офіцером, командиром та фахівцем своєї справи привело дівчину в Харків - до Національної академії Національної гвардії України.

- Чим саме тебе вабила кар’єра військовослужбовця і хто тобі її порадив?

- Скільки себе пам’ятаю, мене завжди цікавила військова сфера та всі атрибути, пов’язані з нею. Ще з 9 класу я мріяла пов’язати своє життя з військовою службою та захистом Вітчизни. Я обмірковувала різні варіанти свого майбутнього: служба за контрактом чи військові навчальні заклади. Моя мама також сприяла моєму бажанню стати військовослужбовцем, адже саме вона порадила мені ретельніше придивитися до такої можливості – носити почесне звання гвардійця.

- Чому ти зробила свій вибір на користь Національної академії і зокрема командно-штабного факультету?

- Одного разу мама почула про цей вищий військовий заклад, про його потужності та можливості, які він надає курсантам майбутнім офіцерам Нацгвардії. Мене це зацікавило, тож я вирішила дізнатися більше про Академію. Зрештою командно-штабний факультет зацікавив мене найбільше. До речі, не тільки мене, а й мою близьку подругу. Так ми спільно вирішили поступити до Національної академії. Чесно кажучи, коли ти їдеш так далеко від дому, підтримка друга, звісно ж, не завадить. Тепер ми навчаємося разом на одному курсі.

- Що запам’яталося тобі найбільше за період навчання?

- Мабуть, це період проходження курсу молодого бійця, тривалістю в місяць, який передував моєму першому року навчання в Академії. Саме тоді ми мали змогу відчути різницю між цивільним життям, яке було в нас до цього, та нашим спільним майбутнім військовим шляхом. Спочатку всім бажаючим серед абітурієнтів-курсантів було запропоновано опанувати посаду командира відділення. Коли до мене дійшла черга, я показала себе з найкращого боку та, ймовірно, краще за інших - після цього мене було призначено на цю посаду. Так я стала командиром відділення серед дівчат.

- Дівчата слухають тебе як командира? Як це – управляти відділенням?

- Звісно ж, вони мене слухаються. Загалом у моєму відділенні десять дівчат, не рахуючи мене. Природно, що мені потрібно заробляти свій авторитет серед них. Зрештою я вважаю, що змогла зробити це. У цьому мені також допомагають курсанти-командири зі старших років навчання, ділячись своїми досвідом та підходами.

- Чи знадобиться, на твою думку, такий досвід вже під час служби у військах?

- Безперечно, знадобиться. Коли набуваєш досвід управління особовим складом ще до закінчення військового навчального закладу, згодом матимеш перевагу поміж інших офіцерів. В Академії Нацгвардії нас навчають бути вправними командирами, готовими до будь-чого. Така сама ситуація спостерігається і в Національній гвардії. Після цьогорічного першого випуску майбутніх офіцерів-дівчат питання гендеру зміниться.

- Як ти відносишся до висловлювання, що військова служба є не дівчачою справою?

- Я абсолютно іншої думки про це. Я вважаю, що кожна з нас - приклад того, що жінці є місце в військах. Усі ми об’єднані однією ціллю та спільними прагненнями. Мені завжди хотілося моменту змагання і, зрештою, задоволення, яке отримуєш від оволодіння черговою професійною сходинкою. Обравши військову професію, ми маємо вміти показати себе сильними особистостями, гідними на рівних працювати з чоловіками, не забуваючи, в той же час, і про нашу жіночність.

- Твоє прагнення перемоги стосується лише навчання?

- Звісно ж, ні! Мені хочеться бути кращою як у військовій справі, так і в навчанні. У дитинстві я займалася танцями і вже тоді мені - маленькій дівчинці - хотілося досягати ще більших і більших висот, перемагаючи суперників. На мою думку, коли бачиш результат своєї праці, бажаєш здобувати нові перемоги.

- Ти продовжуєш займатися танцями в Академії Нацгвардії?

- У вихованців Академії існує безліч варіантів для проведення вільного часу та занять самодіяльністю. Нам запропонували обрати те, що ми забажаємо: співочий гурток, спортивні секції, колективи дівчат-саблісток чи барабанщиць, парадний розрахунок, танцювальний гурток та колектив спецпризначенців, які демонструють показові виступи. Я вирішила обрати останні два. Точніше, спочатку я пішла до танцювального гуртку, а згодом мене запросили приймати участь у виступах військовослужбовців спеціального призначення.

- Чи складно бути в одній команді з хлопцями групи спецпризначення?

- Хлопцям дійсно трохи незвично, що ми працюємо разом з ними. Проте від нашої присутності (прим. Під час показових виступів, окрім хлопців, виступають курсанти командно-штабного факультету - Лілія Зінченко та Марія Шиленко), яка є доказом належного місця жінки в армії, вся команда значно виграє. Після занять танцями я маю належну хореографічну та фізичну підготовку, яку можна використати при виконанні вправ з акробатичними елементами. Ми – дівчата командно-штабного факультету вміло доповнюємо показові виступи хлопців із груп спеціального призначення, демонструючи свою підготовку та вправність.

- Ти сумуєш за рідним містом, родиною? Як це - бути на відстані від них?

- Звичайно, я журюся через те, що не маю змоги бачити рідних так часто, як це роблять дівчата, які проживають в Харкові або в області. Мама приїжджає до мене в гості, проте хочеться частіше її бачити. Саме вона є моєю головною підтримкою. Коли мені важко чи я сумую за домівкою, мама каже мені дуже важливі слова: «Це твоє майбутнє! Треба за нього боротися та йди вперед понад усе!» Я вважаю, що опинившись у такому великому місті, розумієш наскільки багато можливостей воно пропонує і Національна академія Нацгвардії зокрема.

- Що для тебе є головним у житті?

- Здатність долати життєві перешкоди, бажання досягати нових висот та поставлених цілей. Вважаю, що за наявності мети можливо досягнути будь-що, яких би зусиль це не коштувало.

- Які в тебе є досягнення за період навчання в Національній академії?

- Напевно, це показові виступи в складі спецпризначенців, професійні досягнення як командира відділення, відмінне військове навчання та ще дещо. (посміхається). У листопаді відбувся ХVIII міжнародний фотоконкурс від газети «День», який було присвячено до 20-річчя відомого українського видання. Серед 2500 знімків вибагливе журі обрало вісім знімків-фаворитів. Мені було дуже приємно та несподівано, що серед фіналістів опинилося фото, на якому зображено мене. Його зробив офіцер Національної академії Нацгвардії – заступник начальника відділу міжнародних зв’язків, інформації і комунікації НГУ майор Олексій Лебедь.

- Що тобі сказала з цього приводу мама?

- Мама пишається тим, що фото з моїм зображенням стало відомим та впізнаним, увійшовши до ювілейного видання газети «Маршрут №1». На мою думку, в цій роботі зображено ті емоції, які супроводжують нас як під час навчання в Академії, так і після початку служби в військах. Це є своєрідним символом сучасності.

Прес-служба НА НГУ



переглядів - 407.