Офіцер Академії ділиться спогадами про участь у місії ООН
28 Травень 2018

29 травня світ відзначає Міжнародний день миротворців ООН, які захищають і допомагають багатьом країнам, де існують військові конфлікти.

Старший викладач кафедри службово-бойового застосування військових частин майор Олександр Минько поділився спогадами про участь у міжнародній місії ООН та думками про зміни в Національній гвардії України.

- Олександр Володимирович, пройшло чотири роки з тих пір, як у грудні 2014 року Ви повернулися з місії. Як Вам вдалося потрапити в міжнародну місію ООН в республіці Ліберія?

- Насамперед, завдяки знанню іноземної мови. Я закінчив командний факультет Національної академії Національної гвардії України у 1999 році. Навчання в нашому навчальному закладі дало мені змогу вивчити англійську мову. Крім того, я двічі навчався за кордоном, приймав участь у міжнародних навчаннях. Але щоб стати спостерігачем в місії ООН одного знання мови не достатньо. Треба вміти водити повнопривідний автомобіль, швидко і влучно стріляти, знати правові основи застосування зброї, спеціальних засобів та фізичної сили та розуміти принципи роботи і структуру ООН. Майбутнім офіцерам міжнародної поліції потрібно пройти спеціальні екзамени, які приймає іноземний незалежний представник Департаменту операцій з підтримання миру, тому кандидати досить серйозно готуються, адже послаблень при відборі не буває.

- Які враження залишила по собі Ліберія та Африка в цілому?

Розумієте, Африка досить різна сама по собі. Різні африканські країни мають відмінності у культурі та різний ступінь економічного розвитку. У республіці Ліберія більше десяти років йшла громадянська війна в ході якої країна та її населення значно постраждали. Але в цілому, я би сказав, що не зважаючи на крайню бідність та високий рівень злочинності, місцеве населення у своїй більшості привітне. У кожного народу є як звичайні люди, так і злочинці. Інша річ це особливості місцевого клімату та суцільна антисанітарія. Період дощів триває близько півроку і часом унеможливлює пересування транспортом, потім починається справжнє пекло. Чималого клопоту завдають тропічні хвороби, які щороку в Ліберії забирають більше життів, чим дорожньо-транспортні пригоди та злочини. Багато кому з миротворців випала доля перехворіти на малярію, мені в тому числі кілька разів. Дехто з миротворців захворівши втратив життя, тому вчасне звернення за лікуванням є запорукою збереження життя та здоров’я. Особисто мені прийшлося весь період місії працювати далеко від столиці, у тісному контакті з місцевим населенням серед джунглів та гір. Варто зазначити, що ліберійська англійська, це зовсім не та англійська, якою навчають у нас. Особливості вимови слів місцевим населенням потребують періоду мовної адаптації. У кожного цей період різний і звичайно залежить від рівня мовної підготовки. В цілому мені вдалося налагодити як ділові, так і дружні стосунки з нашими колегами - місцевими поліцейськими.

-  Чим займаються в місії спостерігачі поліції ООН?

- Міжнародна місія ООН в Ліберії розпочала свою роботу з 2003 року. Завдяки міжнародній місії ООН насильство вдалося припинити. Прийшлося відбудовувати цілі державні інститути. Одним з таких інститутів стала Національна поліція Ліберії, розбудова якої стала спільним завданням уряду республіки та сил поліції ООН. Працівники поліції ООН проводять навчання персоналу місцевої поліції, діють в якості радників, надають місцевій поліції допомогу у розслідуванні складних та резонансних справ, моніторять стан дотримання прав людини, проводять роз’яснювальну роботу серед місцевого населення. Спеціальні підрозділи поліції ООН здійснюють підтримку місцевих підрозділів поліції у разі масових порушень громадського порядку, проводять спільне патрулювання території країни.

Особисто мені вдалося розпочати службу в якості спостерігача, потім стати тім-лідером. А закінчив я місію на посаді командира третього регіону поліції ООН. Не зважаючи на те, що серед п’яти інших мій регіон займав найбільшу площу - близько 1/3 площі всієї Ліберії, та мав спільні проблемні ділянки кордону з Сьерра-Леоне, Гвінеєю та Кот Д’Вуаром, значну кількість біженців, екс-комбатантів та злочинних елементів, я отримував задоволення від роботи. Мені вдалося набути досвід «роботи на землі». Багатогодинні патрулювання місцевості, робота на місцях скоєння злочинів, участь у припиненні масових заворушень, робота з місцевим населенням, проведення занять та тренінгів – все це безцінний досвід. Завдяки цьому пізніше в ході виконання адміністративних функцій в якості командира регіону та на службових нарадах під час постановки завдань підлеглим, мені вдавалось знаходити спільну мову з колегами. В різний період часу у моєму підпорядкуванні перебувало від 50 до 70 поліцейських ООН з різних країн Світу. Приходилось враховувати особливості культури, релігії, звикати до специфіки вимови англійської, надавати допомогу та поради новичкам, вирішувати їх особисті проблеми. Особливо важким періодом став спалах епідемії лихоманки Ебола, що забрав тисячі людських життів в Ліберії та сусідніх країнах. У 2014 році доводилось працювати у екстремальних умовах. Нажаль, з початку місії ООН в республіці Ліберія життя втратили з різних причин близько 200 миротворців. Це та висока ціна, яку приходиться платити заради досягнення миру. Введення міжнародної місії ООН на території України може стати виходом з тієї ситуації, яка нажаль склалася на даний час. Але ми повинні бути готовими, що цей шлях може стати досить тривалим.

Як Ви адаптувалися після повернення в Україну?

- Розумієте, в мене вислуга років більше двох десятків. Я маю досвід служби у двох військових частинах Національної гвардії України, в Національній академії. Головне – поринути з головою у роботу. Підготовлений офіцер швидко адаптується на новому місці служби. Коли я повернувся, то продовжив службу на кафедрі тактики та навчав курсанів. У 2016 році приймав участь у АТО. Тепер викладаю на кафедрі службово-бойового застосування військових частин і передаю знання та досвід офіцерам-слухачам магістратури.

- Чи бачите Ви зміни в Національній гвардії України?

- Так, змін дуже багато і ці зміни позитивні. Керівництво держави в цілому та командування Національної гвардії зокрема – вірно оцінило обстановку та визначалось з пріоритетами. Ще з 1994 року Україна є членом програми «Партнерство заради миру». Дана програма є інструментом взаємодії НАТО з країнами-партнерами, що базується на практичному співробітництві і сприяє реформам, підвищенню стабільності, зменшенню світових загроз безпеці. У звязку з військовою агресією проти України рівень допомоги наших партнерів значно посилився. Щороку проходить значна кількість спільних з представниками НАТО заходів, що покликані підвищити нашу обороноздатність, прискорити реформи. Розбудова Національної гвардії України потребує урахування стандартів НАТО. Змінюються підходи у підготовці частин та підрозділів до виконання завдань за призначенням. Війська навчаються за допомогою досвідчених інструкторів з досвідом бойових дій. Значно покращився стан матеріально-технічного забезпечення.

Виходячи з власного досвіду можу сказати, що володіння офіцерами англійською мовою є чи не основним стандартом, адже з партнерами і колегами потрібно говорити на одній мові професійного спілкування. Командування Національної гвардії України приділяє значну увагу мовній підготовці особового складу, адже розуміє важливість даного стандарту в процесі реформування військ. Звичайно, офіцерам іноді елементарно бракує часу на вивчення мови. Але, дорогу осилить той, хто йде. Крім того, було би непогано створити систему заохочення особового складу до вивчення англійської мови. Зараз доплата за знання мови зовсім невелика, і потребує доведення її використання в службі, тому дане матеріальне заохочення недосяжне для тих, хто мову знає, але щомісячно її не використовує. Сусідні країни-члени НАТО йшли схожим шляхом реформ і ми можемо переймати їх досвід. Перш за все, матеріальне заохочення за знання іноземної мови потрібно значно збільшувати і виплачувати її всім, хто мовою володіє, а не тільки тим, хто нею користується відповідно до займаної посади – таких посад одиниці. Звичайно, приймати участь у спільних діях та спілкуватися з іноземними партнерами щодня не виходить, але коли стане необхідність використовувати іноземну мову, по командири повинні бути до цього готовими. Ну і по-друге це те, що рівень володіння має перевірятись та підтверджуватись відповідними незалежними фахівцями шляхом анонімного тестування, коли той, хто здає тест не знає хто конкретно з членів комісії його перевіряє і член комісії знає лише номер анкети з відповідями. Звичайно, було би також не погано пріоритет у призначенні на посаду та присвоєнні військових звань надавати військовослужбовціям, котрі володіють іноземною мовою на відповідному рівні. В такому разі бажання вивчити англійську мову у військовослужбовців значно підвищиться.

Зі свого боку керівництво Національної академії Національної гвардії України, колектив науково-педагогічних працівників академії має глибоке розуміння на якому складному шляху реформ знаходиться Національна гвардія та робить все можливе задля внесення свого посильного вкладу у розбудову військ.

Відділ міжнародних зв’язків, інформації і комунікації НА НГУ



переглядів - 243.