Горді почесним званням сержант
3 Березень 2019

Сержант є символом передового досвіду в початковій підготовці до вступу, експертом у всіх завданнях воїнів і бойових тренуваннях, живе армійськими цінностями, ілюструє етнос воїна, а головне - є втіленням армії, як професії. Високі слова є своєрідним полотном для характеристики військовослужбовця, який досить часто залишається в тіні, але роль сержанта в армії не варто недооцінювати. Особливо, якщо враховувати реалії нашого часу та запровадження професійного сержантського корпусу рівня країн НАТО, який заплановано створити в Україні до 2020-го року. Передбачається, що так звана «реформа сержантів» не тільки сприятиме розвитку військової сфери, але й поставить сержанта на щабель вище, враховуючи рівень володіння знаннями та здатність приймати рішення. Дивлячись на курсантів Національної академії Національної гвардії України (далі – Академії Нацгвардії) відразу можна зробити висновок, що почесне звання сержанта вони отримали заслужено. З нагоди професійного свята - Дня професійного сержанта в Україні, такі різні за характером та статтю, курсанти поділилися своїм баченням сержантського життя.

Євген Івлєв: «Я пройшов через багато, тож можу довести, що сержантські погони на мені заслужено»

Для старшого сержанта, командира відділення командно-штабного факультету Євгена Івлєва, звання сержанта є цілком заслуженим. Курсант навчається в Академії Нацгвардії 2-й рік, але незважаючи на це, вже має досвід проходження військової служби в зоні проведення ООС, з 2014 по 2017 рік в окремому загоні спецпризначення.  У 18 років він уже виконував своє перше бойове завдання, яке тривало протягом трьох днів на першій лінії оборони, тоді найкращим порятунком для нього була концентрація на ситуації.

«Перед тим, як вийти на задачу, яка ставилася командиром за два дні до виходу, все обдумував, прокручував багато разів, навіть коли лягав спати. Коли приходив на виконання задачі, знав, що буду робити, якщо виникне незвичайна ситуація, то я знайду з неї вихід. Головне - треба дивитися на себе очима противника», - зазначає нацгвардієць.

Навчаючись в Академії Нацгвардії Євген Івлєв став помічати, що до сержантів почали ставитися зовсім по-іншому. Керівництво стало більше довіряти сержантському складу, вони дивляться на сержантів як на людей, які можуть вирішити проблему, яка перед ними стає і передати цей досвід особовому складу. Така зміна, на думку Євгена, пов’язана з реформою сержантського корпусу, пришвидшити запровадження якої доцільно у зв’язку з нестабільною військовою обстановкою на Сході України.

Євген Івлєв намагається бути зразком для тих, хто знаходиться в його підпорядкуванні та завжди ділиться своїм досвідом. Дійсно, з нього варто брати приклад, адже він має вагомі досягнення в спорті. У 2013 році Євген став двократним Чемпіоном світу з тайського боксу. Вже навчаючись, він посів друге місце на Чемпіонаті світу з рукопашного бою у складі збірної Академії Нацгвардії. А ще, минулого року їздив на змагання «Берет», які пройшов з відзнакою. Після завершення навчання Євген Івлєв планує продовжити свою службу у взводі спецназу. Також він відчуває гордість за свої сержантські погони, які дійсно заслужив.

«Я пройшов через багато, тож можу довести, що сержантські погони на мені заслужено, - говорить старший сержант. – Думаю, що я достойний цього, адже багато чого знаю, багато чого вмію, більше того, застосовував все безпосередньо в бойовій обстановці, тому можу поділитися досвідом з іншими».

Артем Новосад: «Я будую свою роботу на повазі та взаєморозумінні»

Про процес управління особовим складом, старшина підрозділу 3-го курсу командно-штабного факультету Академії Нацгвардії Артем Новосад може розповісти багато, адже в його підпорядкуванні знаходиться 118 курсантів, з них 15 військовослужбовців, які проходили службу в зоні ООС, але це не так вже й складно, коли налагодиш зв’язки, які починаються з поваги.

«Я будую свою роботу на повазі та взаєморозумінні. Особовий склад з різних регіонів, різниться й вік від 18-ти і до 25-ти років, у кожного вже сформована своя думка, стараємося відповідно до цього знайти підхід», - запевняє Артем.

Реформу сержантського корпусу нацгвардієць вважає доцільною, але на це все потрібен час.

«Протягом багатьох років сформувалася одна позиція сержантського корпусу та його підготовки, але все це доцільно, тому що сержант має в підпорядкуванні особовий склад, тож його права повинні виноситися на рівень офіцера», - переконаний військовослужбовець.

Артем проходить службу в Нацгвардії України з 2013 року. У зв’язку з бажанням кар’єрного росту вирішив вступити до Академії Нацгвардії. За його спостереженням, ставлення до сержантів у навчальному закладі більш вимогливе, а одним з першочергових сержантських обов’язків він вважає відповідати не тільки за себе, але й за людей.

«Сержант – це витримка та високий кваліфікаційний рівень. Ти повинен бути на голову вище від солдата, бо зобов’язаний знати та вміти більше, а ще показувати це своїм власним прикладом», - ділиться думками старшина підрозділу.

У майбутньому Артем Новосад планує проходити службу в одному з спецпідрозділів Національної гвардії України. А з нагоди свята бажає своїм побратимам наснаги, терпіння, поваги та співпраці з особовим складом, адже з цього, на його думку, складається основна сержантська робота, тож хочеться, щоб вона була взаємною.

Лілія Рибарчук: «Сержант – це приклад, авторитет та лідер»

Сержант  гуманітарного факультету Академії Нацгвардії Лілія Рибарчук вступила до навчального закладу у 2014 році – це був лише другий рік, коли дозволили вступ для дівчат. За її словами, багато хто з курсантів-хлопців сприймав їх тоді із неприхованим скепсисом, тож їм спочатку доводилося акцентувати увагу на своїй приналежності до військової служби.

«Враховуючи мої лідерські якості під час проходження курсу молодого бійця, мені запропонували посаду командира відділення, у моєму підпорядкуванні тоді знаходилося 8 дівчат. Через півроку я отримала звання молодшого сержанта, а вже через рік сержанта. Спочатку було дуже важко, адже сержант повинен у навчанні, військовій дисципліні та спорті бути першим, показуючи приклад, а потім уже запитувати у підлеглих. Я нічого не знала у військовій сфері, а мені треба бути на крок попереду, дякую командирам, які мене навчали. Інколи у звільнення не ходила місяцями, бо постійно вчила статут», - пригадує Лілія.

Щодо реформи, то Лілія Рибарчук вважає її просто необхідною, адже вона поставить сержанта на більш високий рівень.

«Під час візитів представників НАТО до Академії я спілкувалася з ними на тему реформи сержантського корпусу. Вони розповідали, що у них сержант – це дійсно рівень, це офіцерська посада, а також вони вважали, не досить правильним той факт, в Україні вагомі обов’язки лягають виключно на офіцера», - розповіла сержант.

До завершення навчання Лілії Рибарчук залишилося ще 11 місяців. Вона навчається на заступник командира роти по роботі з особовим складом. Розподіл після завершення навчання буде саме за цією спеціальністю, тож дівчина вважає, що її  сержантські обов’язки пов’язані з майбутньою професією.

«Заступник командира роти по роботі з особовим складом, як і сержант  повинен знати увесь особовий склад, його морально-психологічний стан. Вважаю, що Академія мене дуже добре до цього готує», - запевняє сержант.

Лілія переконалася на власному досвіді, що сержантом бути нелегко. Спочатку треба себе зарекомендувати. Окрім знань, необхідно також володіти лідерськими якостями та головне - залишатися людиною.

«Сержант повинен бути прикладом, - зауважує Лілія Рибарчук. - Він не може в людей вимагати те, що не знає сам. Сержант – це приклад, авторитет та лідер».

 Альона Руденко



переглядів - 322.