Олександр Семенченко: «26 квітня, цей день не свято – це день скорботи, день пам`яті, день трагедії»
25 Квітень 2019

«Чорнобиль відкрив безодню, щось таке, що далі Колими, Освенциму, Холокосту. Людина з сокирою та арбалетом, або людина з гранатометом та газовими камерами не могла вбити всіх. Але людина з атомом…»

Світлана Алексієвич «Чорнобильська молитва»

 

Минуле, про яке не можна забути

Полковник у відставці,начальник музею Академії Нацгвардії Олександр Семенченко про Чорнобильську катастрофу знає не на словах. Це його минуле, про яке не можна забути чи згадувати тільки 26-го квітня, воно з ним постійно: у пам`яті, в думках, у спогадах. 33 роки тому він виконував обов’язки в Чорнобильській зоні. Звістка про незвідану трагедію, за словами Олександра Семеновича, надійшла буквально наступного дня після аварії на ЧАЕС.

«А вже на початку травня 1986 року наша військова частина №5439, де я був заступником командира з виховної роботи, вирушила до Чорнобиля, - продовжує Олександр Семенченко. – Ми виконували обов’язки з охорони громадського порядку та самої станції».

У кабінеті начальника музею Олександра Семенченка висить годинник, здавалося б такий звичайний атрибут, але саме цей незамінний помічник часу робить свою непомітну справу, переплітаючи минуле, теперішнє та майбутнє одного життя. Замислившись, полковник у відставці переводить погляд на годинникові стрілки.

«Знаєте, - миттєво розпочинає. – Саме в Чорнобилі мені виповнилося 40 років. Зараз думаю як все ж таки швидко біжить час, починаєш більше цінувати життя та близьких. Тоді був наказ, а за ним стояла незвіданість.     За наказом, місцем нашої дислокації був населений пункт Іванків. Службу виконували в засобах захисту – це були респіратори, а також використовували НАЗК. Треба також віддати належне командувачу та представникам Головного управління внутрішніх військ, які налагодили забезпечення особового складу, а саме проживання та харчування. Стосовно населення, то люди з розумінням ставилися до виконання нами завдань, деякі навіть приносили їжу, але нам було заборонено її брати».

Згадує Олександр Семенченко, що під час перебування поблизу ЧАЕС було важливо мати не тільки фізичну витривалість, але й силу духу.

«Люди мобілізувалися, маючи такі риси як мужність та чесність ми виконували поставлені перед нами завдання. Звісно, було нелегко, але розуміння того факту, що хто, як не ми, додавало сил іти далі, - розповідає директор музею, а потім, усміхаючись доповнює. – А коли поверталися додому, то нас зустрічали як героїв, хоча, за великим рахунком, героєм був увесь народ України. По приїзду мене також нагородили пам`ятним знаком учасника ліквідації аварії на ЧАЕС від внутрішніх військ.

Теперішнє, що потребує розуміння

Про сьогодення, зазвичай, завжди можна говорити більше, адже це те, що ми переживаємо тут і зараз. Реальність, яка для когось є щастям, а комусь дарує лише скорботу, але головним, безперечно, є можливість жити, а не бути прототипом пам’яті. Глуха до прояву людських почуттів, але чітка за своєю суттю статистика свідчить, що в ліквідації аварії на ЧАЕС взяли участь 18 тисяч представників різного роду військ, не враховуючи цивільних. Для багатьох військових, в тому числі й Олександра Семеновича, вже стало непорушною традицією збиратися біля пам’ятника загиблим чорнобильцям та вшановувати пам’ять тих, хто загинув у боротьбі з «мирним» атомом, задля нашого з вами теперішнього, яке потребує дедалі більше сил для розуміння.

«У цей день ми також згадуємо тих, хто разом з нами пройшов лісами, болотами, тим квітучим Поліссям, яке згодом стало зоною відчуження, - ділиться переживаннями Олександр Семенченко. - Завдяки керівництву Академії Нацгвардії мищорічно виїжджаємо до пам`ятника, покладаємо квіти до могили загиблим чорнобильцям, зустрічаємося та спілкуємося з побратимами. Окрім цього, в культурному центрі Академії проводяться тематичні заходи, а в музеї є окремий куточок, де представлені учасники ліквідації аварії на Чорнобильській станції, їх фото та деякі матеріали.

Майбутнє як загальний висновок

Серед історичних книг, в кабінеті Олександра Семеновича, чільне місце займають і книги про Чорнобильську аварію. Гортаючи сторінки книг, Олександр Семенович розповідає про моменти, які закарбувалися у вічності всесвітньою трагедією.

«Я часто думаю про майбутнє, - говорить із ледь помітними нотами смутку в очах Олександр Семенченко. –  Безперечно, без атомної енергетики ми не зможемо існувати, вона використовується в багатьох країнах, але треба до цієї енергії ставитися більш відповідально, робити надійні розрахунки ремонтів, будівництва, обслуговування, щоб на кожній дільниці були відповідальні люди. Зрозумійте, що 26 квітня, цей день не свято – це день скорботи, день пам`яті, день трагедії, який повинен стати прикладом для майбутнього всього людства.

Відділ міжнародних зв`язків, інформації і комунікації НА НГУ

 

 

 

 



переглядів - 134.