Не війни обличчя в жінки, а весни…

Молодість – це не завжди відсутність досвіду та юнацький максималізм. За цим етапом, який присутній у житті кожної людини, інколи стоїть сміливість, амбіційність та мудрість. Так вже вийшло, що людина - розумна істота, але мудрою її робить життя, а точніше - кожен прожитий день. А ще, мудрою не по роках, людину може зробити…війна. Це почуття не покидало під час розмови зі старшим солдатом, курсантом гуманітарного факультету Академії Національної гвардії України Любов’ю Самбурською. Уже скоро добігають три роки її контракту, в академії вона навчається другий рік, але на відміну від більшості курсантів, дівчина не на словах знає, що таке війна, адже з 18 років побачила та відчула на собі її злісний подих. Вона загартувалася як фізично, так і морально, але чи варта молодість такого досвіду?

- В дитинстві, напевно, як і більшість дівчаток в ляльки грали, а чи думали, що дорослими будете захищати Батьківщину?

- Якщо чесно, то в дитинстві я навіть не задумувалася над тим, що моє життя буде пов’язано з військовою сферою, бо навіть натяку на це не було та й військових в родині немає. Родом я з Кіровоградської області, народилася селі Широка Балка, у цьому мальовничому куточку залишився відрізок мого життя. Після закінчення 9-ти класів я переїхала до Кривого Рогу, там вступила до технікуму, провчилася три роки за спеціальністю «Товарознавство і комерційна діяльність». А потім чоловік моєї старшої сестри, який працює військовослужбовцем, запропонував піти на службу за контрактом. Я склала всі за і проти, більше того, мені потрібні були якісь зміни в житті. Хотіла переконатися на собі, як це - бути на рівні з чоловіками? Так і склалося, що проходжу службу за контрактом.

- Де проходили військову службу?

- Спочатку пройшла військові навчання в місті Кривий Ріг – військова частина. В 2016 році, я проходила службу в зоні АТО ( Донецька область) а потім, нас перевели в більш безпечну зону – до іншого регіону. Це не перша лінія оборони, але не дуже далеко від активних бойових дій. Коли тільки приїхала, то не зовсім було зрозуміло, що робити, куди йти, було все нове та не зовсім зрозуміле для мене, тож іноді було моторошно.

- Коли виникав страх як вдавалося його переборювати, що ставало основою та підтримкою?

- Основою та підтримкою було розуміння того, що якщо я вже тут, то необхідно переборювати свої страхи та йти далі. Мене так виховували, що якщо є ціль, то треба довести її до кінця. Дуже підтримували батьки.

- Як батьки поставилися до того, що ви будете проходити військову службу?

- Вони не заперечували. Мені мама говорила, що це моє рішення, моє життя, тому вона з будь-яким рішенням погоджується, вона говорила наступне: «Я скажу свою думку та переконувати тебе не буду, щоб ти мене потім не винуватила, що я не врахувала твій вибір».

- Чи не помічали Ви дискримінації, коли проходили військову службу?

- Коли прийшла до військової частини, то всі розуміли, що я людина нова в цій сфері, тому й ставилися до мене з розумінням та всіляко підтримували. Зараз, в академії ставлення до хлопців та дівчат одне й те саме. Скажімо, в нашій навчальній групі 29 чоловік - 11 дівчат, а всі інші хлопці, але такого немає, що ви дівчата, а отже можете нічого не робити. Вони ходять у наряди і ми також. Стараємося підтримувати один одного та знаходити точку взаєморозуміння, звісно є невеличкі сварки, але в цілому тримаємося дружно. У цьому нам допомагає наш командир групи та курсовий офіцер, лейтенант Сергій Шульга. Взагалі, треба дослухатися до порад старших офіцерів та виконувати все сумлінно, адже така структура, що потрібно тримати всі емоції, для того, щоб правильно виконувати накази.

- Чи відчуваєте, що у вас є досвід військової служби і вам у якомусь плані легше, можливо є в групі люди зі схожим досвідом?

- Так, у нас в групі 11 чоловіків, які проходять військову службу за контрактом є й жінка військовослужбовець Марія, вона командир нашого відділення. З перших днів навчання в академії я помітила, що тут трішки інакша специфіка, все дисциплінованіше, аніж під час АТО, тому до цього треба було звикнути. Легше мені було в тому плані, що я вже була ознайомлена з порядком несення військової служби, навіть те, що стройовим кроком ходити могла вже було плюсом. Старалася підтримувати, вказувати на недоліки, допомагати іншим, тому що розуміла, що дівчаткам важче, адже прийшли після школи. Вони взагалі не знайомі з цим порядком, тому були і сльози, були й істерики, але я їх заспокоювала, розповідала, що ви до всього звикнете, ви все дізнаєтесь трішки пізніше. Зараз навіть сміємося, згадуючи всі моменти.

- Як ставилися до Вас під час служби як до дівчини, чи як до бійця?

- Підтримка звісно була, але всі розуміли, що це робочий процес, тобто не було такого, що ти дівчинка, роботу не зробила, то й нічого. Скажімо, допоки не виконаєш завдання, то не підеш на відпочинок.

- Жінки йдуть до армії, адже це можливість проявити силу, захистити Батьківщину або через стабільність?

- Зараз хочуть підписати наказ про гендерну рівність, я вважаю, що це правильно, адже всюди повинна бути рівноправність і військова сфера не виключення, адже якщо не буде рівності, то буде хаос. Скажімо, навіть під час робочого процесу жінці поставлено завдання, але вона не зможе його виконати, адже це законодавчо не закріплено.

- Можливо після цього збільшиться авторитет жінки?

- Я думаю, якщо жінка захоче, то завдяки своєму характеру вона буде в авторитеті та зможе досягнути потрібних висот.

- Чи необхідно вводити обов’язкову військова служба жінок в Україні?

- Не вважаю, що це потрібно. Наприклад, я захотіла змінити щось у своєму житті, тому підписала контракт, а потім вирішила здобути нові знання у військовій сфері, тому й вступила на навчання до академії, адже мені це потрібно, але ніхто мене до цього не зобов’язував. А от у чоловіків трішки інша ситуація, адже військова служба - це їхній обов’язок і думаю, що так повинно бути.

- Як можете охарактеризувати жінок військовослужбовців?

- Я помітила, що своїм характером, своєю впевненістю в тому, що вона жінка і нічим не відрізняюся від чоловіків, вона зможе все подолати. Такою хвилею емоцій та почуттів вона і відрізняється від інших. Але за цим характером завжди стоїть тендітна жінка, тому не треба про це забувати, якою б небезпечною та важкою була б робота.

- Ірина Луценко сказала: «Нехай у нас не війна, а армія буде з жіночим обличчям» чи може бути жіноче обличчя у війни?

- До війни, до всього, що з нею пов’язано ставляться з великими переживаннями. Це дуже моторошно, але «жіноче обличчя у війни» – це як на прикладі фільму – «Битва за Севастополь». Як головна героїня своїм покликом та внутрішніми силами боролася за порятунок держави. Згідно з цим висловом – «жіноче обличчя» – це саме та жінка, яка зможе підняти всіх заради перемог та зможе все подолати.

- Наскільки армія виховує жінку, наприклад, риси характеру без яких у жодному випадку не обійтися?

- Якщо брати сферу військову і буденну, то ті риси, якими наділена жінка з самого початку є ідеальними для повсякденного життя. Натомість ті, що закарбувалися в АТО, пригодяться для подальшої служби, але, служба – це робота, а дім є дім. Мені здається, що не потрібно пов’язувати роботу і те, що поза межами неї.

- Що найбільш важкого було під час служби, можливо психологічні моменти, і чи не виникало бажання все покинути?

- Психологічні моменти звісно були, але фізично важче було коли тільки-но вступила до академії, адже був курс молодого бійця. До нас приїзджали інструктори з тактичної підготовки і вони нам влаштовували стрес-тести. Хотілося просто закрити очі і втекти, але потрібно було дійти до кінця - це єдине, що нам сказали. Ми не зали, що на нас очікує . Було дуже багато перешкод, але все вдалося подолати.

- Чи відчули після цього якісь зміни в собі?

- По-перше, ми з курсантами стали більш дружніми, тому що кожен із нас чекав та підтримував один одного. Ми стали справжньою командою – це нас дуже зблизило, враховуючи те, що це були перші дні нашого знайомства та нашого спільного проживання. Зрозуміла я й те, що навіть в такій стресовій ситуації можна зібрати свої емоції докупи і зробити те, що від тебе вимагають.

- Чи правду говорять, що війна дозволяє краще розуміти хто друг, а хто недруг?

- Як, то кажуть «Друг пізнається в біді» і на війні кожен розуміє, де він знаходиться і що іншому військовослужбовцю потрібна підтримка. Навіть добрим словом – це ніколи не буде лишнім. Підтримка була основою нашого неспокійного життя і під час моєї служби в зоні АТО.

- Чи відразу вдалося переключитися зі спокійного світу у той жах?

- Я не перебувала у дуже скрутних умовах, тобто в місцях зустрічі з противником. Коли я приїхала в зону АТО, то це було нове місце, чула як ішли стрільби, починаєш цінувати кожен день, адже не знаєш, що трапиться далі, але потім до всього звикаєш.

- В чому виникали особливі складнощі?

- До нового я звикаю швидко, тому суттєвих складнощів не було.

- Чи був позовний?

- Зверталися до мене, коли перебувала в АТО на ви, незважаючи на те, що я була молодшою за всіх, але звання дозволяло. Отримала звання старшого солдата через півроку служби.

- Як місцеве населення сприймало наших військових?

- Всі добре до нас ставилися, адже розуміли для чого ми там знаходилися. Навіть дітки малюнки приносили зі словами підтримки, написані зворушливим дитячим почерком.

- Чи маєте кумирів-жінок?

- Кумирів немає, але я добре ставлюся до жінок, які стоять на рівні, скажімо, з генералами – це живий приклад того, що жінка нічим не відрізняється від чоловіків. Треба брати приклад із тих, які досягли висот і можуть стояти на рівні з видатними чоловіками.

- Що може викликати Вашу усмішку?

- Не повірите, але будь-який момент, викликає усмішку. Але на веселощі часу особливо не вистачає, тому що навчання, навчання і ще раз навчання.

- Коли перебували в зоні АТО, чим відволікали себе?

- Було багато моментів, але в основному там всі займаються спортом. Я також з командиром батальйону кожного ранку бігала. Це допомогло мені при здачі кілометру, коли вступала до академії. Мені було значно легше, ніж іншим, адже я вже розуміла, який потрібно мати темп, як правильно дихати – це все напрацьовується. На наступний день, після того як успішно здала фізичну підготовку, відразу зателефонувала своєму командиру і подякувала за те, що все ж таки змушував бігати.

- Де знаходите гармонію?

- Я стараюся шукати гармонію та підтримку в усьому, що бачу. Коли чогось не вистачає, то я беру з усього, навіть йдучи до академії я дуже стараюся брати тільки позитивне з цього, адже я посиджу на парах отримаю знання, а потім вже й посмішка з’являється і стає легше.

- Вже звикли до режиму навчання?

- Звісно звикла, але спочатку було непросто, як всім іншим, тож старалися підтримувати один одного.

- Досвід перебування в зоні АТО все ж таки пригодився, зробив сильнішою?

- Так, безперечно, адже я стала більш досвідченою, цілеспрямованою, загартувала характер, стала сильнішою духом. Стала більше приділяти увагу фізичній підготовці.

- Що можете сказати про навчання?

- Оскільки я навчаюся на гуманітарному факультеті, то основною базою є вивчення англійської та французької мови. Найбільше подобається французька граматика та практика перекладу. Нещодавно розпочалася почалася філософія – це дуже-дуже цікавий предмет. Наприклад, зараз ми проходимо тему «Логіка». Викладач, завжди наголошує, що спочатку треба подумати, а потім відповісти.

- Як Ви вважаєте, наскільки важливо для військовослужбовця логічно думати?

- Ми нещодавно відповідали на питання, що стосувалося ролі логічного пізнання в житті офіцера. Переконана, що офіцер повинен логічно мислити. Якщо він не буде складати послідовно-логічний ланцюжок, не зможе правильно думати, робити правильні висновки, а отже приймати правильне рішення в тій чи іншій ситуації.

- Французький філософ та письменник Еміль Чоран колись сказав: «Хто не вірить у долю – той не жив», чи вірите ви в долю та коли настав у вашому житті момент, що ви переконалися - все на світі закономірно?

- По-перше дуже гарний вислів, а по-друге - наш світ кожного дня розвивається. Так само, кожен наш день пізнається тільки тоді, коли ми його прожили. Наприклад, виникла якась ситуація і я вчинила не зовсім правильно. Наступного разу я так не вчиню, у цьому і полягає певна закономірність долі.

- Тобто треба навчатися на помилках?

- Звісно. Наступає ситуація і я розумію, що треба приймати інше рішення. Так, крок за кроком я йду до світлого майбутнього.

- Коли перебували в зоні АТО, то кожного дня відчували небезпеку, тож, чи почали більше цінувати життя і в чому його сенс?

- У будь-якому випадку починаєш більше цінувати життя, адже це найголовніше для людини. Особисто я ціную своє життя, тому що хочу наприкінці озирнутися і зрозуміти, що я його пройшла недаремно. Щоб було, що розповісти своїм дітям та онукам, а більше за все хочеться розуміти, що прожила життя достойно?

- Яким є коло Ваших мрій?

- Коли б постало питання, про подальшу професійну реалізацію, то якщо чесно, знову в зоні АТО перебувати та повертатися до тих моментів я б не хотіла. З приводу мрій, то є звісно одна. Справа в тому, що до нас в Академію приїжджали представники з Франції. Було організовано спілкування, в якому брало участь командування Академії, кафедра французької мови №13 та наш Гуманітарний факультет №4. Були присутні курсанти, які склали іспити та отримали сертифікати про рівень своїх знань французької мови. На зібранні мова йшла про організацію проекту обміну курсантами. Тобто наші курсанти будуть їхати до Франції та проходити навчання в школі жандармерії. Мене це все настільки захопило, тож я з головою поринула у вивчення французької мови. У процесі підготовки в мене з’явилася маленька мрія - бути перекладачем-синхроністом з французької мови. Не знаю чи здійсниться ця мрія, адже синхроніст – це дуже складно, але мене дуже захопила ця ідея, та й приклад курсового офіцера з нашого факультету є. Старший лейтенант Вріндаван Ісламов був на навчаннях в Італії та нещодавно приїхав назад. Зараз відправляють офіцерів, і як нам розповідали, що так само хочуть зробити і з курсантами.

- У Вас горять очі, коли починаємо говорити про французьку, а що найбільше приваблює у цій мові?

- Сама вимова слів, адже вона настільки красива і, доречі, схожа на українську. Ця мова дуже милозвучна і цим безперечно приваблює.

- Чи помічаєте зацікавлені погляди, коли йдете у військовій формі?

- Думаю, що на жінку військовослужбовця завжди звертатимуть увагу. Іноді в громадському транспорті можна почути:«О, дівчатка, майбутні захисниці, які ж ви молодці». Одного разу сусід запитав: «А ви, що з національної гвардії? Ну тоді я буду спати спокійно». Звісно, було приємно чути такі слова.

- Говорять, що сила жінки в її слабкості, а в чому полягає сила жінки на війні, коли про слабкість взагалі не може бути мови?

- Можливо я й буду суперечити сама собі, але жінка та війна – це два різних виміри. Жінки не має пов’язувати свою долю з війною, але якщо вже так сталося, то не повинна забувати, що вона все ж таки жінка. Сила жінки в тому, щоб не показати свої слабкі сторони тому, хто цим зможе скористатися.

- Ваш життєвий девіз?

- Обернутися в кінці життя і зрозуміти, що я прожила його недаремно. В цьому девізі й розкривається вся суть моєї особистості.