Валерія Раківненко – справжній викладач декількох поколінь!

В Національній академії Національної гвардії України серед досвідченого науково-педагогічного складу почесне місце належить кандидату технічних наук, доценту, завідувачу кафедри інженерної механіки Валерії Раківненко.

Валерія Павлівна прекрасно навчалась у школі, займалась у драматичному гуртку, захоплювалася поезією, чудово розмовляла англійською мовою. У вільні хвилина дівчина із задоволенням читала художню літературу, спілкувалась з друзями, обожнювала подорожувати.

Про викладацьку діяльність Валерія Павлівна мріяла ще зі студентських років. Згодом її бажання здійснилося. На початку своєї кар’єри вона викладала точні науки цивільним хлопцям та дівчатам, аж потім почала віддавати знання майбутнім офіцерам Академії.

Згодом вона очолила кафедру інженерної механіки Харківського вищого військового училища тилу. Цю посаду в Національній академії Національної гвардії України Валерія Павлівна обіймає і сьогодні.

- Валеріє Павлівно, можливо стати викладачем було вашою мрією?

Ще в школі класний керівник помітила, що я маю чоловічий склад ума і що мені треба йти в технічний навчальний заклад. Справді, мене тягнуло до техніки більше, ніж до професій, які прийнято вважати жіночими, тому не вагаючись я обрала Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.

Навчаючись в інституті, я розглянула можливість стати викладачем. І можу сказати, що я зробила правильний вибір, і за це вдячна моїм батькам. Вони все своє життя присвятили викладацькій діяльності, і я завжди дивилась на їх працю з захопленням. До того ж мене ще змалечку захоплювало, як до їх приїжджали випускники з подяками, тобто ця професія є дійсно благородною, найшановнішою та почесною.

- Як змінювалася атмосфера на кафедрі за такий довгий час вашого керування?

За цей час, що я працюю, змінювалися і задачі, і методики, і напрямки роботи, також науково-педагогічний склад кафедри, але поступово і з об'єктивних причин. Основне було і є – і це високий рівень нашої роботи, атмосфера поваги, доброзичливості, взаємодопомоги. Будь-яке завдання, поставлене мною, виконується своєчасно. Кафедрою ми завжди збираємось відзначити сімейні та державні свята. У нас на кафедрі девіз : «Один за всіх – і всі за одного», люди тут не чужі один одному.

- Чого Вам довелося навчитися і що подолати, щоб стати професіоналом своєї справи?

Я навчилася працювати з молоддю, вміти вислухати, почути, дати пораду. Простою мовою довести складні речі, повторити, скільки треба, завжди бути готовою до спілкування, а не тільки в процесі заняття. На мою думку, викладання вимагає повної самовіддачі, цілковитої витрати розумових та духовних сил, викладач зобов’язаний бути дуже тонким психологом, щоб уміти розпізнати найкращі якості та схильності у свого учня та допомогти їх розкрити. Успішний викладач — це той, до якого курсанти йдуть на заняття із задоволенням, як би банально це не звучало. У мене для курсантів завжди відкриті двері.

- Можливо чогось ви навчились у курсантів?

З курсантами я однодумець та разом ми маємо спільну мету, якої хочемо досягти. Коли ми об’єднуємось, то формується  ідеальна команда, де кожен робить те, що вміє та допомагає іншим – саме так ми отримаємо кращий результат. Не треба стояти над курсантами - треба бути з ними. Треба чути їх, спостерігати, чим вони живуть, що слухають та бажають. А вчусь у них я молодому, оптимістичному відношенню до життя.

- Якщо говорити про натхнення, що вас надихає в роботі?

Я просто люблю свою роботу. Найбільше люблю спілкування. Від цього і отримую задоволення і натхнення. Коли я входжу в аудиторію, забуваю про всі негаразди, проблеми, вони залишаються за дверима. До кожного курсанта просто потрібно знайти підхід і розкрити його таланти. Ось це надихає.

- Ваша порада чи побажання курсантам?

Звісно я бажаю вбирати в себе ті знання, які вони отримають під час навчання, якщо ці знання і здаються їм часто зайвими. А коли випускники вийдуть з цих стін, не забувати, хто вклав ці знання в їх голови. Вже ставши офіцерами - коли є можливість, завітати до нас і ділитися своїми досягненнями. Нам це завжди дуже приємно.

Для колективу кафедри Валерія Павлівна є взірцем вченого і викладача, якого цінують і поважають усі покоління співробітників. Тож бажаємо їй натхнення, здоров’я і родинного затишку.

Відділ міжнародних зв’язків, інформації і комунікації НА НГУ