День матері – день людини, яка надає початок життю та дарує основу любові

До наповненого світлом Дня матері, ми підготували до вашої уваги інтерв’ю з жінками-військовослужбовцями, які не на словах знають про феномен материнської любові.  Хтось із них вже став матір’ю, а дехто ще чекає на такий дарунок, але кожна з цих жінок переконана, що життя бере початок від матері.

Оксана Орел: «Мамо! Спасибі, рідна, що ти в мене є, спасибі за твою підтримку. Я намагатимуся бути схожою на тебе!»

«Коли в моєї доньки запитують про те як їй живеться з мамою-полковником, вона завжди відповідає, не гірше ніж із підполковником», - усміхається Оксана Вікторівна Орел. Для когось вона сильна духом військова людина, яка перша серед військовослужбовців жінок у Академії Нацгвардії отримала звання полковника, для когось вимогливий викладач, а для когось найрідніша в світі людина, яка відкрила двері до такого неспокійного, але наповненого цікавістю світу – мати. Досвід, розум, звання – це все прожите, пережите та відчуте цією тендітною жінкою, яка знайшла своє покликання у наповненій мужністю військовій сфері. Вагому роль у виборі цього життєвого орієнтиру відіграла материнська підтримка.

Для Оксани Орел військова сфера знайома з дитинства, адже тато та дідусь були військовослужбовцями, а от мама, хоча й не має ніякого стосунку до військової сфери, але завжди надає Оксані Вікторівні підтримку та тішить добрим словом розуміння.

«Коли мене призначили на посаду слідчого, була морально не готова до цього, але в такий непростий життєвий момент мене підтримувала моя мама, Ольга Степанівна, - пригадує Оксана Вікторівна. - Робота слідчого залишила багато яскравих моментів, потім був перехід на посаду дільничого, допоки дитина не закінчила початкову школу, далі вступ до ад’юнтури і вже після цього почала працювати в Академії Нацгвардії, тобто планомірно йшла до того, що маю на сьогодні».

Оксана Вікторівна зазначає, що її мама є уособленням берегині сімейного вогнища, а деякі риси маминого характеру передалися й до неї.

«Я така ж хазяйновита як і мама, від неї передалася й любов до рукоділля, мені дуже подобається, щоб все було красиво. Присутня у мені й упертість, стремління досягати поставленої мети, а найголовніше - любов до домочадців», - зазначає полковник.

Військова служба і материнство, здавалося б, два різні полюси, але в житті Оксани Вікторівни вони поєдналися невидимими ниточками любові.

«Для мене абсолютно не важко суміщати роботу і материнство, тим більше, що моя донечка Анастасія вже доросла. Вона також вирішила йти військовим шляхом, тож зараз навчається на 5 курсі гуманітарного факультету Академії, - говорить Оксана Вікторівна.

На думку Оксани Орел, слово мама надзвичайно багатогранне, як і особистість самої неньки.

«Матір повинна бути наділена величезною любов’ю, але ця любов не має бути сліпою. Вона повинна бути раціональною людиною та вміти йти на компроміс навіть якщо це їй не подобається. Мені здається, що мама – це та людина, яка повинна завжди правильно відповісти на питання, при цьому, не ставлячи зустрічне. Мати – це космічний простір, погодьтеся, що варто вам подивитися на маму і відразу вашу душу наповнює відчуття умиротворення, - ділиться думками Оксана Вікторівна. – Тож я не втомлююсь повторювати: мамо! Спасибі, рідна, що ти в мене є, спасибі за твою підтримку. Я намагатимуся бути схожою на тебе!».

Наталія Тробюк: «Мамо! Дякую за терпіння, увагу та виховання, бережи своє здоров’я, щоб ще довго залишатися з нами!»

Опора, підтримка, увага, розуміння та всеохоплююча любов, саме за ці, переплетені життєвим намистом риси, вдячна своїй мамі, Марії Павлівні, викладач кафедри психології та педагогіки Академії капітан Наталія Тробюк.

Мама Наталії Юріївни ніякого стосунку до військової сфери не мала, адже працювала у комерційній сфері, але вона з розумінням поставилася до рішення дочки стати військовослужбовцем, крім того, допомогла не тільки словами, але й у вихованні онука.

«Моя мама завжди пишалася тим, що її зять військовослужбовець, тож спокійно та з радістю відреагувала на те, що я також приступаю до виконання службових обов’язків. Хоча я й маю педагогічну освіту, але працювати у цій сфері не мала можливості, через віддаленість від місця роботи, тож коли запропонували стати військовослужбовцем, погодилася, - розповідає Наталія Тробюк. -   Відповідальність була дуже велика, тому що мене призначили начальником одного із відділів новоствореного факультету Національної прикордонної Академії. Після переведення на військову службу до Харкова деякий час працювала у міліцейському полку, а потім перевелася на військову службу в Академію і безпосередньо стала військовим викладачем, а відтак, маю більше 10 років педагогічного стажу».

Наталія Юріївна вважає, що її матері притаманні такі риси як  відкритість, щирість, порядність, вимогливість до себе та до інших, а також опіка за рідними людьми. Саме ці позитивні риси цілком проявилися, коли Наталії Тробюк була необхідна підтримка найріднішої людини.

«Мама – надзвичайно дорога моєму життю людина, ніколи не забуду про її підтримку. Перший рік своєї служби мій чоловік проходив у віддаленому регіоні, тож народжувати я приїхала до України, на Хмельниччину, - пригадує Наталія Тробюк. - Всі складнощі, які виникали на той момент мама взяла на себе, до того ж, я ще й навчалася, тож вона допомагала як тільки могла. Недаремно говорять, що  перша дитина – це остання лялька, а перший онук – це перша дитина. Онук її обожнює і для неї він також відрада, адже вона приділяла йому дуже багато часу».

На думку Наталії Юріївни, поєднувати материнство та військову службу надзвичайно важко, особливо, враховуючи неспокійне сьогодення в Україні.

«Досить часто молода мама не усвідомлює всієї важливості того обов’язку, який на неї лягає після народження дитини, адже дитина – це не лялька, вагоме значення має також і виховання, а у військовій сфері ти сам собі не належиш, адже повинен нести службу в будь- який момент, у той час як для дитини головним є материнська турбота та тепло», - вважає капітан.

Незважаючи на всю складність, військова служба не стала на заваді Наталії Тробюк при вихованні двох синів, які вирішили піти шляхом своїх батьків. Старший син Дмитро, випускник гуманітарного факультету Академії вже працює викладачем тактико-спеціальних дисциплін. До початку своєї викладацької діяльності він вже встиг пройти службу в зоні проведення ООС та пройти навчання протягом року на офіцерських курсах у Франції. Молодший син Андрій, тільки став на шлях захисника України, адже навчається на першому курсі того ж факультету. За обох синів Наталія Тробюк хвилюється, особливо тривожно було її материнському серцю, коли взимку 2015 року старший син протягом трьох місяців проходив службу в місті Бахмут. «Був випадок, коли він мені зателефонував і я почула вибухи, миттєво зв’язок перервався, тож за ту хвилину, допоки він мені не передзвонив, я багато чого передумала, намалювавши в уяві всілякі жахіття, але дякувати Богу все обійшлося, - зізнається Наталія Юріївна. - В той же час я розумію, що на сьогодні в Україні йде війна і це його обов’язок захищати, тож хоч і переживаю, але завжди підтримую сина під час його служби».

Для Наталії Тробюк мати - найрідніша людина, яку не можна замінити ніким. Вона дуже вдячна Марії Павлівні за те, що попри різноманітні складнощі вона вклала частину своєї душі у виховання трьох доньок.

«Можливо, будучи молодою я й не усвідомлювала всієї тієї підтримки, яку надала мені мама, але зараз, коли маю дорослих дітей, розумію як це було важко, скільки потрібно було витратити часу, щоб приділити кожній із нас увагу та віддати частинку своєї любові, - говорить Наталія Юріївна. - Хотілося б сказати: мамо! Дякую за терпіння, увагу та виховання, бережи своє здоров’я, щоб ще довго залишатися з нами!».

Анастасія Мідіна: «Дякую за твою підтримку, за твоє терпіння, за твою щирість. Ти найкраща мама!»

Мама часто є прикладом не тільки безкорисливої та щирої любові, але й вибору майбутнього професійного шляху. Курсантка 5 курсу Гуманітарного факультету Академії Нацгвардії Анастасія Мідіна переконалася у цьому на власному прикладі. Про її маму, викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Академії Нацгвардії полковника Оксану Орел ми вже згадували вище. Саме мама, взявши доньку одного разу на курс молодого бійця, остаточно відкинула всі знаки питання, пов’язані зі сферою майбутньої професії.

 «До 10 класу я хотіла бути лікарем ветеринарної медицини, але після того як протягом місяця пробула з мамою в навчальному центрі, під час КМБ, та побачила як вона навчає дівчаток першим азам військової служби, а також які дівчата красиві у військовій формі, для мене вони вмить стали ідеалом, - із захватом розповідає курсантка. - Саме тоді я зрозуміла, що хочу бути схожою на маму, хочу бути курсантом, а отримавши після завершення навчання лейтенантські погони, стати офіцером».

Анастасія погоджується з тим, що військова служба впливає на жінку, робить її сильнішою та більш цілеспрямованою, але вона зовсім не стає на заваді материнству, навпаки, ті якості характеру, які набуває жінка військовослужбовець потім передаються й дитині.

«Звісно, виникали моменти, коли мамі було нелегко поєднувати військову службу і піклування за родиною, але вона справлялася, адже сильна духом, - зазначає Анастасія Мідіна. - У неї дуже розвинуті лідерські якості. Вона трудолюбива, цілеспрямована, інколи, я намагаюся бути на неї схожою, але бувають такі ситуації, що дуже тяжко і тоді мама мене підштовхує: «Доню, йди вперед, не засмучуйся, у тебе все вийде», - я дуже вдячна їй за таку підтримку.

В житті кожного з нас були моменти, коли ми переконувалися, що мама – це дійсно найрідніша людина у світі. Такий момент був і в житті ще маленької Насті.

«Коли я була маленькою, відвідувала танцювальний гурток і дуже довго не змогла зробити «колесо», мама побачила, що я засмучена і вирішила виправити цю ситуацію. Мама допомогла мені, підтримавши мене не тільки словами, вона повірила в мене, ми багато часу тренувалися і в мене все вийшло. Саме тоді я зрозуміла, що підтримка мами – це святе», - ділиться щирими спогадами Анастасія.

Як і більшість дітей, Анастасія пишається своєю мамою, підтримуючи її в усьому.

«У цьому році мама отримала звання полковника. Ми всією родиною дуже на це чекали. Я дуже хочу щоб вона стала генералом, вона на це заслуговує, я буду її підтримувати в цьому, впевнена, що в неї все вийде, тим паче, прийняли закон, який передбачає, що жінки можуть займати всі військові посади», - усміхається Анастасія.

Всі ми різні, тож і уявлення про неньку у нас різниться. Скажімо, для Анастасії Мідіної, мама асоціюється з ніжністю, ласкою та любов’ю. «Коли я чую слово мама, то, наче автоматично мені хочеться побачити свою маму, обійняти, розцілувати, щоб вона зрозуміла, що я її дуже люблю, - ділиться сокровенними відчуттями Анастасія. - А потім сказати, дякую за твою підтримку, за твоє терпіння, за твою щирість. Ти найкраща мама!».

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ