Присяга складена, відповідь на питання чи варто присвячувати життя військовій службі, знайдена
Присяга для кожного військовослужбовця - це своєрідний крок до повного усвідомлення себе як захисника чи захисниці держави та її народу. Такі різні особистості, яких об`єднала військова служба розкажуть про своє бачення, а головне – поділяться відчуттями, які наповнювали їх серця під час одного з найбільш сокровенних моментів для кожного військовослужбовця.
Максим Крикун: «Присяга на вірність українському народові – це клятва на все життя»
Вересень 2011 року. Постійні тренування, невпевненість та страх залишилися для військовослужбовця давно позаду, а слова військової присяги закарбувалися в серці назавжди. Зараз, дивлячись на новоприбулих курсантів, курсовий офіцер командно-штабного факультету капітан Максим Крикун подумки згадує себе і наче знову переживає відчуття незримого щастя, поєднаного із звитягою.
«Незважаючи на те, що пройшло вісім років з моменту моєї присяги, переконаний, що сьогодні курсанти відчувають схожі почуття та переживання. Скажімо, я дуже боявся не впасти та не забути текст військової присяги. Коли вчиш слова присяги, то наче вчиш вірша, а коли на плацу стоїть керівництво та офіцери Академії, а також батьки та рідні, починаєш повністю розуміти цей текст. В одну хвилину усвідомлюєш те, що не вдавалося усвідомлювати впродовж довгого часу. Ти не вірша розповідаєш, а присягаєш українському народові бути вірним та відданим. Протягом всього навчання та роботи в Академії твердо зрозумів, що присяга на вірність українському народові – це клятва на все життя», - зізнається капітан.
Максим Крикун може як ніхто зрозуміти курсантів, тож завжди намагається дати їм слушні поради, не виключенням стало й складання військової присяги.
«Найскладніше під час підготовки до урочистостей з нагоди військової присяги – це злагодження підрозділу. Якщо брати кожного курсанта окремо, то вони добре розуміють команди, а коли всі разом, то стає набагато складніше домогтися чіткого стройового кроку, тож треба завжди уважно слухати командира», - запевняє Максим Крикун.
Капітан звертає увагу й на рівень самовіддачі та відповідальності курсантів як під час навчання, так і підготовки до складання присяги. Під його пильне око давно вже потрапила старанність та зібраність дівчат-курсанток.
«Мені з дівчатами легше працювати, аніж з хлопцями, адже вони все швидше схоплюють, від них ніколи не почуєш прирікань, а кожне завдання вони намагаються виконувати старанно, - наголошує Максим Крикун. - В той же час як курсантам, так і курсанткам я завжди говорю, якщо вони стали на шлях військового, треба пройти його до кінця. Довести в першу чергу собі, а не батькам, не родичам чи друзям, що ти гідний бути військовослужбовцем та носити погони військового».
Анатолій Літвінов: «Вслухаючись у кожне слово, найкраще пізнати істину»
Спорт був для нього невід`ємною частиною життя та перспективою майбутнього. Спочатку заняття волейболом у шкільній команді та перемоги на обласному рівні. Потім, наповнена емоціями участь у місцевій футбольній команді… До того моменту, поки на українську землю не ввірвалася війна. Коли у його рідному селищі Миронове, що знаходиться за 10 км від кордону із Донецькою областю у 2014 році почули відголоски перших вибухів, Анатолій Літвінов ходив до сьомого класу звичайної сільської школи. Але саме в той момент його дитячу душу наповнили зовсім недитячі мрії – стати військовослужбовцем.
«Спочатку мій хрещений проходив службу в зоні бойових дій, потім друг, постійні вибухи градів та гранатометів від яких не було спокою, а особливо вночі, адже не так далеко Червоноармійськ та Слов`янськ. Все це справило на мене неабияке враження, - ділиться думками курсант. – Спочатку хотів відразу після закінчення школи підписати контракт, а потім зрозумів, що нічого не знаю про військову сферу, тож вирішив вступити до Академії».
Зараз у Анатолія Літвінова виникають зовсім інші почуття, адже після проходження первинної військової підготовки хлопець побачив реальне життя військовослужбовця, яке, як правило, позбавлене військової романтики. Має курсант своє бачення й щодо підготовки до військової присяги.
«Ми пройшли курс первинної військової підготовки, але це лише перша сходинка, яку ми переступили до своєї мети і далі буде ще важче. Схожою була й підготовка до військової присяги. У моїй пам`яті назавжди закарбуються марші на плацу, довготривалі репетиції, - усміхається гвардієць. – Недаремно в школі часто читав вірші, адже мав можливість читати промову курсанта перед усією Академією. В моїй промові були важливі для першокурсників слова, що треба навчатися, підтримувати один одного та переборювати свої страхи. Сподіваюся, що вони зрозуміли та прониклися почутим».
На складання присяги до Анатолія Літвінова приїхали батьки та старша сестра. Зі сльозами на очах та захопленням у серцях вони дивилися на свого майбутнього захисника. Особливий захват переповнював й душу Анатолія, він розумів, що попереду багато перешкод, але згадка про слова: «Служу українському народу», відтепер, буде його найпершим помічником.
«Для кожного військовослужбовця присяга дається один раз у житті і одному народові. Що я відчував, коли говорив найважливіші для кожного військового слова?.. Радість, адже вслухаючись у кожне слово, найкраще пізнати істину - замислено відповідає, а потім додає. – Знаєте, а наша футбольна команда здобула першість у районі, дивно, саме тоді, коли я звідти пішов. Значить я на правильному шляху, бо свою перемогу я також здобув, склавши присягу на вірність українському народові. Присяга – це вірність на все життя».
Карина П`ятуха: «Присяга – це одна зі сторінок життєвої книги»
Вона хотіла вступати до педагогічного університету, хоча й навчалася в інтернаті з посиленою спортивною підготовкою. Але доля, інколи, посилає нам нові орієнтири. Такий орієнтир отримала й Карина П`ятуха. Військова служба про яку дівчина мріяла, але не могла уявити, відтепер, стала реальністю, в якій треба жити та будувати майбутнє.
«Для мене головним було – витримати. Витримати життя, яке було для мене незвичним, фізичні навантаження, розпорядок дня. Піком був польовий вихід. – згадує курсантка. – Я дуже рада, що не зійшла з півшляху та довела, перш за все собі, що можу з гідністю носити звання курсантки Національної академії Національної гвардії України».
Для Карини П`ятухи надзвичайно хвилюючим моментом було складання військової присяги. Один за одним збігали хвилини підготовки, а переживання все наростало. В такий момент, головним для дівчини була максимальна концентрація на дійсності та дотримання всього, чого навчилася під час проходження курсу первинної військової підготовки.
«Насправді, чогось особливо складного у складанні військової присяги немає. Треба просто бути максимально старанним та згадувати все, чого навчили під час перебування в навчальному центрі Академії. А саме як правильно тримати ногу, куди виходити, як рухати руками та як представлятися начальникові, - зізнається Карина. - Мені більше було важко морально, виникав страх, що я піду не з тої ноги, адже йду перша, а позаду дівчата, які крокують за мною. Я переживала, але перед початком урочистостей заспокоїлася, зосередилася та переконала саму себе, що все буде добре. Так і вийшло».
У Карини велика та дружня родина за якою вона дуже сумувала під час курсу первинної військової підготовки, але саме підтримка родини була своєрідним стимулом, який надавав сил рухатися вперед та долати перешкоди. Мама, тато, молодші сестра та брат спостерігали за нею з неприхованим захватом. Дівчина розповідає, що коли зустрілася з ними за довгий час розлуки, відчула невимовну радість та легкість.
«Думала, коли побачу найрідніших людей, то розплачуся від щастя, але нічого подібного. В цей момент зрозуміла, наскільки сильнішою стала, - радіє курсантка. – Батьки пишаються мною, а молодша сестра навіть замислюється також стати на шлях військовослужбовця. Але цей шлях не такий легкий як здається на перший погляд, особливо це відчуваєш після складання військової присяги. Ти присягаєш народу України, тож відразу стаєш відповідальний за свої слова, які говориш один раз, але вони назавжди закарбовуються в твоїй душі. Присяга – це одна зі сторінок життєвої книги і для того, щоб гортати ці сторінки потрібна сила духу».
Відділ міжнародних зв`язків, інформації та комунікації НА НГУ
