Курсант Олександр Нечта: про службу в ООС, справжній патріотизм, ціну життя та бажання передати досвід військовослужбовцям

29 січня 2020 року в Україні відзначається 102 річниця бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Можна провести паралелі між подіями під Крутами та сьогоденням, коли молодь знов повстала проти агресора, щоб захистити свою державу. Студенти тоді захищали Україну від ворога, так і зараз молоді люди боронять незалежність нашої держави. Тисячі добровольців, які не мали жодної військової підготовки, з перших днів військової агресії на сході України пішли боронити свою землю ціною власного життя.

Одним із таких героїв є Олександр Нечта – курсант першого року навчання командно-штабного факультету Національної Академії Національної гвардії України.

В зону бойових дій звичайний  хлопець з Полтавщини вирішив піти лише з патріотичних почуттів.

«Факт того, що на мою землю прийшли люди зі зброєю в руках, вони почали стріляти по моїм співвітчизникам. Чому я маю сидіти дома?», -  розповідає Олександр.

В 2014 році, у травні, хлопець вступив добровольцем до батальйону «Азов».  Наш герой розповів, що вони пройшли підготовку у вишкільному таборі в місті Полтава та на військовому полігоні. Після складання присяги вже відправились у Маріуполь, де і дислокувався батальйон.

Олександр був бiйцем штурмової роти. Брав участь в обороні Маріуполя та його районів, в зачистці адміністративних будівель міста та у вуличних боях з противником. У червні того року хлопець разом з бійцями зачистили місто Маріуполь від ворожої сторони.

«Настрій був бойовий, всі мої побратими готові були воювати за Україну до останнього патрону», – розповів хлопець.

В 2015 році Олександр перевівся у добровольчий батальйон спецпризначення «Полтава». Ніс службу на одній з найнебезпечніших ділянок - на шахті Булавинка, Донецької області. Від тутешніх позицій наших до позицій супротивника – близько 400 метрів. Щодня хлопців, які несли варту на території шахти, обстрілювали: як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї.

Хлопець провів на передовій 90 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв.

Далі гвардієць у складі батальйону «Полтава» здійснив передислокацію в село Гранітне. Село розташоване неподалік міста Волновахи Донецької області. Населений пункт стоїть на правому березі річки Кальміус, яка зараз фактично є лінією розмежування між підконтрольною та непідконтрольною частинами Донеччини. На той час хлопець обороняв електропідстанцію в селищі Гранітне, де йшла боротьба проти диверсійно-розвідувальних груп та безпілотників противника.

«Добре пам’ятаю історію, коли  познайомилися ми там з пастухом, який доглядав за худобою поряд зі станцією. На перший погляд він був бідний та смутний чоловік. Одного разу ми їхали в Маріуполь до магазину і нас зупинила машина контррозвідки, бачимо, а з посадки ведуть нашого пастуха. Як виявилося, він «зливав» інформацію про наші позиції бойовикам», - ділиться Олександр.

Окрім бойового досвіду, війна навчила хлопця переоцінити своє оточення та людей, яким можна довіряти, а яким, ні.

Також в задачі гвардійця входила охорона блокпосту в селищі Ольховатка, Донецької області. На блокпосту хлопці відчули справжнє загострення ситуації, коли по ним вдарили зі 120-мм мінометів та установок РСЗО "Град".

«Того дня загинули три мої товариша, які під час обстрілу заховалися в недобудований бліндаж, куди прямою наводкою прилетіла міна. Я чудом встиг добігти в укриття. Це було моторошно», -адує гвардієць.

В кінці 2015 року боєць звільнився з добровольчого батальйону спецпризначення «Полтава» і в 2016 році підписав контракт.

Тоді хлопця відправили служити в 18-ту окрему бригаду армійської авіації України, що базується в місті Полтава. Його завданням було – охорона та оборона аеродрому, вартова служба. В 2017 році 60 чоловік з бригади на пів року відправили до Авдіївки Донецької області в розпорядження 72-ої окремої механізованої бригади. Це на лінії зіткнення біля «Ясинуватської розвилки». Терористи обстрілювали бійців, і вони змушені були відповідати, щоб зупинити атаку – адже до ворожих окопів усього 50 метрів. Найбільш широкомасштабний наступ був саме тут і в нічний час.

«Вночі вони атакувати наші позиції. Їх було чоловік 150. В наступі вони стріляли з підствольних гранатометів та великокаліберних кулеметів, і йшли в наступ на прорив. Бій тривав 3 години та був досить жорсткий. Ми спільними зусиллями знищили чоловік 60, у нас поранення отримали лише 7 чоловік», - розповідає Олександр.

«Мені вистачило трохи часу, щоб відпочити, подивитися, як це бути цивільним і зрозуміти,  що мені дуже не вистачає армії і я хочу в подальшому стати офіцером.   За увесь час, проведений в зоні ООС, я намагався логічно все оцінювати та бути врівноваженим, хоча ситуацій, де можна було б вийти з себе, траплялось достатньо. А ще я все зроблю для того, щоб хоча б один мій підлеглий сказав, що ті знання і вміння, які він отримав від мене, – допомогли йому в житті і службі», - ділиться Олександр.

В березні 2019 року Олександр вступив на контрактну службу до Національної гвардії України.

Прослуживши там, хлопець вирішив вступити до Академії Нацгвардії. Наразі гвардієць має достатній бойовий досвід та є прикладом для своїх товаришів.

«Справа в тому, що армія дещо цікаво впливає на людину. Змінюється певним чином психіка та світосприйняття. Якщо порівнювати мене до того, яким я пішов на війну і сьогодні, то здобутий досвід вплинув на мене позитивно. Я знаю, що я хочу. Я більше почав цінувати життя, таким, яким воно є. В мене є дружина, син. І служба в АТО (ООС) -  це досвід, а відмовлятися від досвіду – це нерозумно», - підсумував гвардієць.

Згадуючи Крути, ми бачимо, як повторюється історія. Більше ніж через сто років повторився той молодечий подвиг, який дозволив захистити Україну.

Пам’ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув у цій війні на сході України.

Але зараз у нас вже є справжня армія, яка стає сильнішою. Яка може не тільки захистити нас, але з часом і визволити тимчасово окуповані території.

Бій під Крутами – це героїка нашої трагедії. І тоді, і сьогодні.

Відділ міжнародних зв’язків, інформації і комунікації НА НГУ