Анатолій Писарєв: «Злий джин вийшов із пляшки, показавши справжню суть «мирного атому»»

Рівно 35 років тому, о 1-й годині 23-й хвилині 40-й секунді, страшна трагедія назавжди змінила світ. Тоді як історія нашого головного героя розпочалася зі слів начальника: «…Через 2 години автобус відходить і ти їдеш до Чорнобиля». Сьогодні Анатолій Писарєв кандидат військових наук, доцент кафедри підготовки офіцерів запасу Академії Нацгвардії, полковник у відставці, а ще учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Цей статус він отримав 35 років тому. Про роботу в пеклі третього енергоблоку, 80 тисяч підпорядкованих військовослужбовців та безмежність людських можливостей, читайте у нашому інтерв’ю, присвяченому роковинам Чорнобильської катастрофи.

Анатолію Івановичу, питання, можливо й банальне, але одне з ключових в контексті нашої розмови. Розкажіть, за яких обставин Ви потрапили до Чорнобиля?

На момент аварії я навчався в ад’юнктурі. Займався дисертаційним дослідженням, пов’язаним із потенційно-небезпечними об’єктами (АЕС, хімічні підприємства, комбінати) та їх зруйнуванням. Взагалі, першими, хто потрапив на ліквідацію аварії були начальники хімічних військ Міністерства оборони. Потім почали викликати спеціалістів із вищих військових навчальних закладів. Спочатку відправляли у відрядження на 2 тижні, але мене відправили вже на місяць. Пам’ятаю, як зранку 16 червня прийшов на навчання і мене відразу викликав начальник кафедри. «Через 2 години автобус відходить і ти їдеш до Чорнобиля», - такими були його слова. Вже о 14-й годині ми знаходилися у штабі оперативної групи. Після привітання та короткої ознайомчої бесіди з командуванням, нас розмістили в гуртожитку ПТУ, ми пообідали та перевдягнулися в білі захисні костюми. А о 16-й годині я вже був на станції.

Якими були Ваші основні обов'язки як ліквідатора?

До святкування однієї із тодішніх знаменних дат, треба було відкрити 4-й енергоблок, а 3-й був зруйнований. Наше головне завдання полягало в проведенні дезактивації та підготовці до запуску 4-го енергоблоку, а для цього потрібно було провести певні роботи в 3-му енергоблоці. До 27 червня працював інструктором по дезактивації. Працювали в три зміни. Наша зміна була присутня на станції 08:00-20:00 години. При цьому, встановлювався жорсткий контроль за дозою опромінення, яка не повинна перевищувати 1 рад за день. Вже 27 червня мене було призначено начальником штабу оперативної групи. На цій посаді я й виконував обов’язки до 20 липня. 

Наскільки розумію, Ваша нова посада була надзвичайно відповідальною. Як вдалося впоратися із масштабом усіх обов’язків, які раптово постали перед Вами?

Так, нова посада була дуже відповідальною. З того моменту на станцію виїздив за необхідністю, але отримав багато нових обов’язків. У моєму  підпорядкуванні було понад 80 тисяч військових – це 2 бригади, 7 полків хімічного захисту, 2 окремі батальйони, окрема рота радіаційної та хімічної розвідки, окремий мобільний загін. Кожного дня засідала Державна комісія, а моїм завданням було підготувати карту зміни радіаційної обстановки в 30-ти кілометровій зоні та графік змін. Потрібно було показати як змінюються у часі потужності доз випромінювання. Займався також підготовкою доповіді для начальника оперативної групи. Особисто доповідав начальнику генерального штабу в закритому режимі. Діяльність була настільки насиченою, що ночував на робочому місці.

Скажіть, будь ласка, звідки вдавалося брати духовні та фізичні сили під час такої напруженої атмосфери? 

По-перше – це загальна обстановка, яка мобілізувала. Ніхто з присутніх не був готовий виконувати такі складні завдання, тому доводилося вирішувати все в ході роботи. Велика вдячність моїм помічникам із оперативного відділу, які відповідали за певні напрямки. При цьому, все чітко виконувалося, а якщо ти не вмієш, не можеш чи не хочеш, будь готовий, що з тебе запитають і запитають суворо. Крім цього, у моєму підпорядкуванні був навчальний центр, фахівці якого на  основі зібраної інформації писали наукові відгуки про всі питання, пов’язані з дією іонізуючих випромінювань, ефективністю проведених робіт щодо дезактивації населених пунктів, територій, техніки і самої станції. Загальний моральний підйом змушував викладатися на 100%, не шкодуючи себе та свого здоров’я. Було важко, але людей, які зламалися у нашій оперативній групі не було.

Ви кандидат військових наук, а чи вплинула участь у ліквідації наслідків катастрофи на вашу подальшу наукову діяльність?

Оскільки моя кандидатська дисертація була пов’язана з такими об’єктами як атомні електростанції, то я використав багато важливої наукової інформації. Скажімо, після того як приїхав додому, надрукував статтю про способи виявлення радіаційної обстановки методом реперної сітки. Ці положення увійшли до Постанови про дії підрозділів і частин військ РХБЗ-захисту, яка застосовується й до сьогодні. Особливості дезактивації населених пунктів знайшли відображення у науковій статті. Важливими були наукові звіти та рекомендації, які також отримали своє місце в науковому світі.

Оскільки Ви перебували в гущі подій управлінського характеру, яка особисто Ваша думка про дії влади щодо ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС?

Біда завжди об’єднує. Всі органи влади на той час були націлені на рішення цієї проблеми. Щоб там не говорили, я бачив своїми очима як вирішувалися надважливі питання, адже щоденно був присутній на засіданні Державної комісії. Тоді заслуховували представників від кожного міністерства, провідних вчених, які знали проблемні питання. Потім всі вносили свої пропозиції, а голова Державної комісії приймав рішення. Все, що було необхідним для виконання робіт, миттєво бралося до уваги. При цьому, всі управлінські ланки працювали злагоджено та узгоджено. Певний негатив полягав у закритості міністерств один від одного. Також, були випадки, коли авторитетні академіки, давали хибні поради, до їх думки прислуховувалися, але, у підсумку, багато робіт нічого не дали. Наприклад, понад 130 тисяч тон свинцю, соди та піску вкинули в жерло реактора, застосовуючи вертольоти. Тоді багато пілотів отримали променеву хворобу, адже з дозволених 13-ти, брали участь у 30-ти вильотах. Враховуючи відсутність досвіду, ми понесли багато втрат.

Які почуття сьогодні наповнюють Вашу душу, коли згадуєте той період? Чи зустрічаєтеся із побратимами, якщо так, що для Вас означають ці зустрічі та дата 26 квітня?

Ми, як учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, зустрічаємося біля пам’ятника ліквідаторам у Молодіжному парку Харкова. Це досить символічно, адже з Харківської області було залучено більше 19-ти тисяч  ліквідаторів, серед яких багато військових. Після вшанування пам’яті ми збираємося разом, спілкуємося, згадуємо різноманітні події. Конкретно з тими хлопцями з якими проходив службу, не зустрічаюся, адже ми знаходимося далеко один від одного. А от по телефону спілкуємося залюбки. Всім своїм побратимам бажаю міцного здоров’я – це найважливіше.

Взагалі, аналізуючи той час, розумію, що під час такої масштабної катастрофи немає завдань, які людина не може виконати, адже трагедія мотивує до дій в ім’я порятунку мільйонів життів. Тому, хотілося б, щоб сьогодні держава не забувала про діяльність ліквідаторів. 

Анатолію Васильовичу, який головний урок, на Ваш погляд, надала світу Чорнобильська катастрофа?

Аварія розкрила той факт, що не слід гратися з іонізуючими випромінюваннями. «Мирний атом» - це небезпека, яку ми постійно недооцінювали і зараз продовжуємо недооцінювати. Сьогодні на території України  5 атомних електростанцій, а це 16 атомних реакторів. У Чорнобилі, хоч і не працюють, але кожен реактор утримує по 190 тон радіоактивних речовин. Якщо внаслідок диверсійних дій або через халатність співробітників, які працюють трапиться схожа аварія, буде дуже непросто. Чи вибереться Україна з такої ситуації – це дуже риторичне питання. Відтак, у мене складається переконання, що від атомної енергетики треба відмовлятися і шукати інші альтернативні джерела  енергії. Треба розуміти, що атомна енергетика - це джин у пляшці, який може вискочити у будь-який момент. 35 років тому злий джин вийшов із пляшки, показавши справжню суть «мирного атому».

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікацій НА НГУ