До Дня матері. Історія про військового кухаря і маму 4 дітей

Десятки тисяч українських жінок наразі несуть службу в армії і на рівні з чоловіками захищають нашу країну на фронті. Наші жінки вдало поєднують материнство та службу. Їх люблять та поважають! За них хвилюються і завжди з нетерпінням чекають вдома!

Наша героїня – старший солдат Людмила Степанівна Захарова, кухар курсантської їдальні Національної академії Національної гвардії України.

Людмила Степанівна – мама чотирьох дітей. Військова переконана, що їй дуже пощастило в житті: вона займається улюбленою справою, є надійний чоловік, а вдома на неї завжди чекають донька Катерина, син Дмитро та наймолодша донечка Лада. Старший син Павло теж військовий, як і мама, служить в батальйоні забезпечення навчального процесу.

«Одразу після повномасштабного вторгнення, ми зі старшим сином поїхали на службу. Діти залишилися з батьком. Ми живемо недалеко від кордону з рф, звісно дуже хвилювалася. Найтяжчий місяць – березень, коли син був на блокпосту, старша донька проживає в Салтівському мікрорайоні, де обстріли не втихали. А діти з батьком вдома, біля кордону, – розповідає наша героїня. – З перших днів ми забезпечували їжею велику кількість наших військових. Взагалі, їжа – це важлива складова нашої культури, нашого життя. І мені дуже приємно, коли військові їдять мої страви, і кажуть: наче вдома побував. Тому, для мене робота кухаря – це більше навіть про психологічну терапію. У нас в їдальні чудові жінки-кухарі, вони не бояться нічого. Ми зараз одна родина. Усі бойові, хоча всі різного віку та характеру. І як не обороняти країну? Адже кожна мама, якщо її дитині буде загроза, стане на захист. А це – наша країна і всі повинні об’єднатися».

Родина Людмили Степанівни надзвичайно організована. Є у них і кілька родинних традицій. Наприклад, разом випікати паски на Великдень в печі.

Про те, як поєднує службу та материнство, Людмила Степанівна розповідає: «Все можна поєднати. Найголовніше, щоб у родині було взаєморозуміння. Якщо на чоловіка можна покластися, родина підтримує і допомагає, то все буде добре на службі і вдома. Діти звісно регулярно дзвонять. Ми всі стали більш згуртовані, об’єдналися і стали цінувати моменти, проведені разом».

Наостанок, наша героїня бажає всім матерям терпіння, а найголовніше – підтримувати комунікацію з дітьми і звісно готувати завжди щось смачненьке для них, якого б віку вони не були.

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ