Історія курсанта Академії про бої за життя, напівоточення, поранення та повернення на фронт

1 жовтня ми відзначаємо День захисників та захисниць України. Це свято тих, хто б’ється за Україну, незалежність і життя наступних поколінь. У цей день ми дякуємо усім, хто бореться за життя українців та вшановуємо тих героїв, які загинули.

У кожного захисника та захисниці власна історія, яку вони пережили, яка назавжди закарбувалася у пам’яті та супроводжуватиме протягом усього життя. Сьогодні ми хочемо познайомити вас з гвардійцем, який не на словах знає, що таке пекло та якою ціною дається найцінніше – життя.

Сергій Пятенко – курсант факультету логістики Національної академії Національної гвардії України. Хлопець родом з міста Куп’янськ Харківської області. Навчався у Куп’янській ЗОШ №1. Згодом закінчив училище та отримав освіту тракториста-машиніста, слюсаря.

Військове життя хлопця розпочалось у 2019 році зі строкової служби у мінометній батареї однієї з військових частин, що на Харківщині. 4 місяці строкової служби, згодом підписання контракту на 3 роки. На той час Сергій їздив періодично в район проведення ООС та ніс службу на блок-постах.

Коли розпочалася повномасштабна війна гвардієць разом з підрозділом знаходився у Станиці Луганській.

«22-23 лютого 2022 року за нами вже спостерігали дрони російської армії. Вночі 23 лютого відпрацювала артилерія окупантів і вже 24 – усі прокинулися за загальною тривогою. Хлопці з сусіднього блок-посту були десь тиждень в оточенні, без зв’язку, їжі, боєприпасів. А потім вони потрапили у полон», – згадує Сергій.

Підрозділ почав займати оборону на взводних опорних пунктах, облаштовуватися, ввечері була команда повертатися назад, так, як з’ясувалося, що знаходяться у напівоточенні. На щастя, Сергію та його побратимам вдалося вийти з напівоточення до Сєвєродонецьку. Саме цей період гвардієць вважає найстрашнішим.

«Згодом – Рубіжне. Займали там оборону. Ми виїжджали, відпрацьовували конкретні завдання та знову поверталися на свої позиції. Одного дня, завданням було відпрацювати у посадці. Попереду їхала «газелька», ми за метрів 20 позаду неї. Тут у неї залітає снаряд і ми це бачимо. Намагаємося виїхати, задня передача не спрацьовує. Налякалися тоді добряче».

Потім були бої у Варварівці, Кремінній.

29 квітня 2022 року. Місто Золоте, Сєвєродонецький район, Луганської області.

«На той час я ніс службу як піхотинець. Моїм обов’язком було виходити на позиції та вести автоматний вогонь по ворогу, який знаходився у ста метрах від нас. Як зазвичай я вийшов на зміну на позицію, але вже через 20 хвилин навпроти нас стояв ворожий танк та вів обстріл. Я побіг в укриття, де знаходився радіозв’язок, аби попросити товаришів, щоб відкрили вогонь у відповідь. Але наші дроти вже були перебиті. На позиції я був з двома побратимами, вони весь цей час перебували в окопі. Коли я вийшов до них, то побачив, що один боєць, який мав позивний «Сімка» вже лежав. Я підбіг до нього, нахилився, хотів допомогти встати, але вже нічого не можна було зробити. Саме в цей момент я отримав поранення, уламок від танкового боєприпасу поранив мені ногу. Я крикнув другому побратиму, щоб він біг, а сам потроху почав добиратися до укриття. Там мені надали першу допомогу, а коли змогли під’їхати медики, то відправили до госпіталю».

Слатине, Торецьк, Бахмут. Участь у боях після одужання

Лікування та обстеження Сергія проходило у центральній частині України. Реабілітація відбувалася вже у Харкові. Саме там гвардійця було нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» від президента України Володимира Зеленського. Через місяць Сергій вже повністю відновився та приєднався до своєї мінометної батареї, яка на той час знаходилася у селищі міського типу Слатине, що на Харківщині. Там велися не менш тяжкі бої, ворог постійно вів обстріли, але все ж таки підрозділу вдалося втримати позиції.

«Скажу навіть більше, на той час ми першими вийшли на кордон з росією, який знаходиться неподалік від Козачої Лопані, та змогли звільнити певні позиції. Була налагоджена робота з нашим штабом, який читав російські радіостанції, телефони, телеграми. Коли ми працювали, нас попереджали про можливі обстріли. Як тільки ми спускалися у підвал, одразу по нам прилітало».

У листопаді 2022 року бригаду, де проходить службу Сергій, відправили у Торецьк, що у Донецькій області. Через місяць підрозділ вже знаходився на позиціях у Бахмуті, де пробув до березня 2023 року. Там гвардійці постійно вели мінометний вогонь, допомагаючи нашій піхоті втримати свої позиції.

Повернувшись з Бахмуту, Сергій був нагороджений другою медаллю «За оборону рідної держави».

«Найбільшу підтримку отримував від дівчини, батьків, бабусі та дідуся. Батьки пів року були в окупації у Куп’янську. У перший день як звільнили місто, поїхав забирати їх звідти, – зізнається гвардієць. – Але найприємнішим у цьому всьому жаху для мене є те, коли заїжджаєш у звільнене місто чи селище і розумієш, що тебе тут чекають. Люди махають, дітки бігають. Це не передати словами».

Сергій зізнається, що дуже прив’язався до військової служби і бачить себе у цій сфері. Тому, щоб розвиватися надалі та покращити свою кваліфікацію автомобіліста вступив до Національної академії Національної гвардії.

«Ті, хто воюють, цінують нашу країну і вони знають заради чого вони там. Дуже пишаюсь людьми, які добровільно йдуть захищати Україну. Маю знайомих, які були за кордоном і повернулися щоб стати на захист країни. Також постійно спілкуюсь зі своїми побратимами. Багато моїх товаришів, на жаль, вже загинуло. Але, усі вони боролися за нашу землю, майбутнє наших дітей. І ми повинні їх пам’ятати».

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікації НА НГУ