«Моє покликання – допомагати людям», - військовий медик Академії Нацгвардії

У третю неділю червня в Україні відзначають День медичного працівника - професійне свято працівників галузі охорони здоров’я.

Ми поспілкувалися в військовим медиком, лікарем-спеціалістом (хірургом) медичної частини Академії Нацгвардії лейтенантом Олександром Шевченко щоб зрозуміти,  що мотивує офіцера щодня надавати допомогу військовослужбовцям.

«Ще навчаючись у школі я зрозумів, що моє майбутнє - це медицина. Я розумів, що хочу допомагати людям. На 4 році навчання в Харківському національному медичному університеті я почав ходити у відділення хірургії: чергував, асистував. Я зрозумів, що хочу обрати хірургічну спеціальність, - розповідає наш герой.

У 2014 році, коли розгорталася війна на сході нашої держави, чоловік зрозумів, що хоче пов’язати своє життя саме з військовою медициною. До того ж, наш герой родом з Донецької області, тож захищати Україну для нього стало своєрідним обов’язком. Навчаючись в університеті, Олександр паралельно вступив на кафедру медицини катастроф та військової медицини.

Під час навчання в інтернатурі, працював в міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова.

«Найбільше вкарбувався у пам’ять період, коли я працював в лікарні і до нас тоді щоденно надходило багато поранених з території, де відбуваються бойові дії. Оперував тоді хворих. У перервах між втручанням спали по 3−4 години на добу, − пригадує Олександр Шевченко. - Також широко застосовували сучасні апарати зовнішньої фіксації, ВАК-пов’язки в пораненнях кінцівок, що сукупно суттєво покращило терміни й результати лікування.  Але головне, що для себе я розумію,  на війні передусім ти повинен бути професіоналом. Військовий лікар – це не просто професія, це покликання, це місія». 

У 2020 році Олександру запропонували посаду лікаря-спеціаліста (хірурга) в Академії Нацгвардії. Чоловік щодня приймає більше 30 курсантів та надає першу медичну допомогу. Стосовно відмінностей, з якими зіштовхнувся наш герой у роботі з цивільними та військовими, запевняє, що відмінностей немає, головне – відповідальність за життя інших людей, необхідність швидко приймати складні рішення і розуміти, що саме ти за все відповідаєш.

«Загалом, немає суттєвих відмінностей у роботі з цивільними та військовими. Я переймаюся лише життям та здоров’ям пацієнта. Як фізичним, так і психологічним», - наголошує Олександр Шевченко. - До кожної людини потрібно знаходити індивідуальний підхід і постійно підтримувати комунікацію з людьми. Всі різні: в кожного свій настрій, і тобі треба вміти з ними спілкуватися, щоб людина тобі довірилася і відчувала, що їй допоможуть. Мотивує, коли бачиш результат роботи, коли людину щось турбувало і ти зробив все для того, щоб стан покращився».

Лейтенант Олександр Шевченко запевняє, що в медичній справі потрібно постійно вчитися.

«Кожен лікар систематично проходить курси підвищення кваліфікації. Але і цього недостатньо. Потрібно приходити додому і щодня читати спеціалізовану літературу, відвідувати курси і тренінги. Без цього в медицині неможливо, тому що постійно з’являється що-небудь нове, методи лікування коригуються. А лікарю потрібно бути в курсі всіх нововведень і відкриттів», - підсумував Олександр Шевченко.

Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікацій НА НГУ