Правила мови. Без бар’єрів

Ставте себе на місце людини

Правило просте й складне водночас. Коли ви не впевнені, чи є слово образою або ні, чи не зачіпає воно почуттів, спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Пам’ятайте, на першому місці завжди має бути людина.

Уникайте маскувальних слів

Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли мовці не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія. 

Використовуйте фемінітиви

Фемінітиви — іменники жіночого роду, які позначають жінок, утворені від однокорінних іменників чоловічого роду, що позначають чоловіків, і є парними до них. Вчитель – вчителька, автор – авторка, історик – історикиня,  авіатор – авіатриса тощо.

Фемінітиви в українській мові мають цікаву історію. Дехто з людей взагалі не сприймає ідею використання фемінітивів, декому вони звучать неприродно й незвично. При цьому часто забувають про існування в нашій мові таких звичних слів, як «учителька», «співачка» чи «княгиня» — які теж є фемінітивами. На жаль, так склалось історично, що раніше багато сфер та професій були недоступні для жінок, тому довгий період ми не мали відповідників-фемінітивів до багатьох слів.

Але мова — гнучка й пластична конструкція, яка підлаштовується під час і потреби людей. І зараз, коли ми живемо у ХХІ столітті і розуміємо, що жінки можуть робити абсолютно все те ж саме, що й чоловіки, концепція «щось забороняти, аби вберегти» втратила сенс. А використання фемінітивів, навпаки, сенсу набула.

Крім того, українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.

Не кажіть більше, ніж є насправді

Іноді ми схильні драматизувати, особливо це характерно для медіа, яким потрібно написати чи відзняти історію так, щоб її прочитали чи подивились якомога більше людей, тоді вживаються не тільки емоційно забарвлені фрази, а й гіперболи, — слова-перебільшення. Між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже в дійсності людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.

Дотримуйтеся принципу «спочатку людина»

Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно.

Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.

Усі ми значно більше, ніж якась одна ознака.

Запитайте саму людину

Якщо ви не знаєте, як звернутися чи як правильно назвати певну ознаку людини у діалозі / інтерв’ю / статті, запитайте саму людину, як вона хоче, щоб до неї звертались. Перепитати й уточнити не соромно, навпаки, — це прояв уваги й тактовності.

Утримуйтесь від узагальнень та категоричності

Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі.

Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та ознаками. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням. 

Використовуйте нейтральну термінологію

Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно, але інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто у медіа можна побачити формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Інший приклад — «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як і інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».