345

Напевно, всі погодяться з твердженням, що парад є найяскравішим та найцікавішим з усіх військових ритуалів. Злагодженість дій десятків людей, стриманість і лаконічність їх рухів, блиск нагород на одностроях та ідеальна виправка військовослужбовців заворожують глядачів від малого до старого. Скільки юних сердець починають битися швидше при виді цих струнких лав! Скільки майбутніх військових остаточно визначалися із своїм життєвим вибором саме під час парадів – пишних і не дуже, бачених по телевізору та на власні очі, на центральній вулиці чи площі рідного міста…

Майдан Свободи в Харкові був свідком багатьох військових парадів. Та більшість із цих дійств об’єднує той факт, що в них брали участь майбутні офіцери військ правопорядку.

Вперше курсанти навчального закладу, який нині іменується Національною академією Національної гвардії України, марширували бруківкою площі Дзержинського – саме так називався тоді нинішній майдан Свободи – 1 травня 1932 року, вже за кілька місяців після того, як у передмісті Харкова, в Помірках, було створено 2 – гу школу прикордонної охорони та військ ОДПУ. Причому, за підсумками заходу, парадний розрахунок училища було відзначено як кращий серед усіх частин Харківського гарнізону!

Ще один історичний парад відбувся в травні 1941 року. Якщо раніше участь у подібних урочистостях брали кавалерійські та піші підрозділи училища, то цього разу військові правоохоронці залучили транспортні засоби моторизованої піхоти, танки БТ – 5 та БТ – 7.

«… Харьков. Первомайский парад на площади Дзержинского. Начинает марш моторизованная пехота. Ведёт колонну майор В.Н. Комаров. В четыре ряда движется боевая техника на тихом ходу, но пройдёт время, эти машины возьмут нужную скорость и преодолеют любые пространства и преграды…» – повідомляла училищна багатотиражка «Большевистские кадры» від 5 травня 1941 року. Навряд чи військові кореспонденти здогадувались  наскільки пророчими виявляться ці слова!

Військові паради за участю курсантів училища відновилися вже у звільненому Харкові. Втім, в Національній академії НГУ й понині гордяться тим фактом, що представники військового колективу карбували крок на Параді Перемоги, що відбувся на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року. Так, випускник училища 1948 року, фронтовик Микола Петрович Мицов був у лавах бійців 1- ї мотострілецької дивізії військ НКВС СРСР ім. Ф. Дзержинського, які пронесли 200 знамен і штандартів ворожих військ та кинули їх до підніжжя Мавзолею В. Леніна.

Ось як згадував цей день учасник історичного параду:

«…Помню просторный плац, оркестр, небольшую трибуну, где находились прибывшие с фронтов генералы. Невесело наблюдали они, как маршируют участники приближающегося парада, но не решались никого упрекать, потому что бойцов своих любили. Ведь сколько прошли и проползли эти солдаты по – пластунски, под огнём, через степи, болота, минные поля. Давно отвыкли они от настоящего строевого шага. Мы, дзержинцы, прибыли с фронта раньше, и наша выправка уже могла служить примером. Однако и нам теперь пришлось многому учиться.

Сначала не знали, к чему готовиться. А когда сказали, что будем «носильщиками трофейных знамен», не называть же нас знаменосцами, многие были поражены этим неожиданным поручением: мало радости было нести знамена вешателей, убийц, создателей душегубок и лагерей смерти.

В день Парада Победы 24 июня 1945 года подъём был в шесть ноль – ноль. Нам выдали новую форму и кожаные перчатки – не должны же мы пачкать руки о фашистские флаги.

Десять часов. Сорок три минуты шли мимо трибун сводные полки фронтов. За ними – сводный полк Военно – Морского флота. Марш частей Действующей армии замыкал наш сводный батальон из 200 человек. Полил дождь. Развернув трофейный знамена, батальон двинулся вдоль ГУМа. Знамена были мокрые, мятые тряпки разных размеров и цветов, сброд какой – то.

Шли под звуки марша. Повернули к Мавзолею. И вдруг – тишина. Такой тишины я потом никогда не слышал. Смолк сводный оркестр из 1400 музыкантов. Я был в недоумении: что случилось? И вдруг резко, сильно, гулко начинают бить одновременно десятки барабанов.

У подножия Мавзолея были два деревянных помоста. С мёртвым стуком падали древки, устилая этот помост штандартами гитлеровских разбойников, превратившимися в груду пёстрого тряпья»…

До речі, помости, на які кидали нацистські прапори та рукавички, у яких їх несли радянські воїни, після Параду Перемоги було спалено…

Найбільш масштабний та грандіозний військовий парад за часів незалежної України пройшов у столиці Слобожанщини 9 травня 2010 року. Вітаючи ветеранів Великої Вітчизняної війни та їх нащадків, мешканців та гостей Харкова, яким солдати Перемоги подарували безцінний скарб – мирне небо над головою – площею Свободи пройшли три парадні розрахунки академії.

А в ході урочистостей з нагоди 66 – ї річниці Великої Перемоги, які відбулися вже поточного року, зведений підрозділ Почесної варти  академії продемонстрував десяткам тисяч глядачів небачене досі дійство – плац – парад. Подібні виступи не випадково називають концертами на плацу: під музику духового оркестру 117 військовослужбовців виконали складні елементи стройової підготовки з карабінами та офіцерськими шаблями.

Таким чином, можна твердо зауважити – всі 80 років, що існує в Харкові вищий навчальний заклад військ правопорядку, його вихованці уособлюють для городян усі риси, притаманні справжнім захисникам Батьківщини: мужність, силу, міць та готовність бути зі своїм народом у часи радості й біди, у свята та  будні.