Герой-ліквідатор Анатолій Самсоненко: «Кожен із нас ризикував життям в ім’я майбутнього»
Він потрапив до зони ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у віці 38 років. 15 травня 1987 року начальник штабу Київського військового округу видав розпорядження про направлення на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. А 18 травня, тоді ще викладач військової кафедри Харківського автодорожнього інституту, майор Анатолій Самсоненко вже знаходився у селищі Орани, що на Київщині. У підпорядкуванні військовослужбовця був батальйон автотехнічного забезпечення. До батальйону входили склади, взвод автомобільної техніки, яка перевозила агрегати, інженерна техніка та чисельний особовий склад. Щодо солдат, це були зовсім не хлопчики, а чоловіки від 30 до 45 років, у переважній більшості з Житомирської, Сумської та Полтавської областей.
«Наше головне завдання під час ліквідації – це підтримка технічного стану автомобілів. Простіше сказати, ми забезпечували ремонт агрегатів автомобілів, які вийшли із ладу. Робота полягала в обслуговуванні, санітарної обробки та відправленні в ремонт. А після ремонту ми знову розвозили агрегати по автомобілях, які вийшли з ладу. Таким чином, постійно здійснювався контроль за їх технічною справністю», – розповів Анатолій Самсоненко.
До обов’язків офіцера, як керівника батальйону, також входила організація графіку роботи груп, які позмінно виїздили на ремонт техніки. Для кращого орієнтування на місцевості та задля безпеки особового складу використовували карту із визначеним рівнем забруднення. Крім того, щодня вівся журнал, де відстежувалася зона радіаційного опромінення кожного солдата. За словами офіцера, для того, щоб підтримувати належний стан здоров’я особового складу, керівництво слідкувало за збалансованим харчуванням. Звертали увагу й на засоби індивідуального захисту, зокрема, на спеціальний одяг та обов’язкову санітарну обробку після повернення із зони відчуження до частини. Хоча, солдати досить часто нехтували правилами техніки безпеки, не використовуючи, скажімо, захисні маски під час роботи, а це потім мало вкрай негативний вплив на здоров’я. Також, внаслідок постійного контакту з пилом, для ліквідаторів буденною справою був кон’юктивіт, а після перебування у зоні відчуження, як правило, виникав головний біль та слабкість.
«Розумієте, я потрапив на ліквідацію у травні, пробув у тих місцях до середини літа. Для мене це було наче вчора. Краса довкола, літо, лише стрілки дозиметра видають всю правду, - поділився спогадами Анатолій Іванович. - Якби не цей апарат, ніколи не здогадаєшся, що щось довкола не так, просто психологічно не можеш у це повірити».
Анатолій Самсоненко повернувся до Харкова 27 липня 1987 року. Від’їзд відбувся через те, що майор набрав певну дозу опромінення - 16,1 рентген. Всіх, хто набирає таку дозу опромінення відправляли на заміну.
«Я повернувся із відчуттям людини, яка виконала свій обов’язок. А також я усвідомив, що моя робота була важливою для держави та її громадян», - прокоментував пан Анатолій.
Пройшло 33 роки з моменту прибуття Анатолія Самсоненка із зони ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Сьогодні, він у званні полковника у відставці, працює на кафедрі підготовки офіцерів запасу Національної академії Національної гвардії України. Змінилися часи, покоління, відчуття масштабів трагедії. Незмінним залишилося одне, ставлення до ліквідаторів – людей, які ціною власного життя і здоров’я рятували світ.
«У мене й до виникає відчуття гордості за тих хлопців із якими нас поєднала доля у 1987 році. Незважаючи на те, що переважна більшість були старші за мене, у нас не було ніяких непорозумінь, а склалися ділові стосунки. Хлопці добре розуміли, якою б важкою та небезпечною не була робота, її все одно треба виконувати, - пригадав Анатолій Іванович. – Це були не тільки гарні люди, але й професіонали своєї справи - механізатори, мотористи, зварювальники. На жаль, час і відстань невблаганні, тому ми не маємо можливості часто зустрічатися, але коли випадає така нагода, нам є що згадати. Я поважаю кожного з них за особистий подвиг. Тепер, звісно, всі відчувають наслідки цього подвигу на своєму здоров’ї. З іншого боку, Чорнобильська трагедія завдала шкоди планетарного масштабу, але їй не вдалося вбити людяність. Кожен із нас ризикував власним життям в ім’я майбутнього».
Відділ міжнародних зв’язків, інформації та комунікацій НА НГУ
